Твір-роздум на тему "краса духовного світу героїв олександра олеся"

  олександр олесь - один з поетів початку xx століття, вже перша збірка якого засвідчила, що це поет-лірик. вже перший друкарський вірш, датований 1903 роком, конкретизує витоки тих «срібних акордів, які з серця взялися. ці перші поетичні рядки засвідчили щирість, простоту і емоційну складність почуття, а також свіжість, музичність поетичного слова. образний світ олександра олеся заснований на почутті, на переживанні, на суб'єктивному настрої, і цей ліричний початок є усе що пронизує в творах, різних як з тематики, так і за жанровою природою. у своєму поетичному присвяченні матері (»моїй матері«) він називав себе дитиною степу, який »як море хвилювався«, »рідним братом вітру, простору і трав«. і ця поезія степу, гаю, полів, які »пахли і цвіли«, є такою, що веде в зачепила олександра олеся, в його жанровій системі. жадання природи, ненаситність її чарами, захоплення її вічним рухом представляють основу світосприйняття олеся, його вражаючої життєлюбності: як жити хочеться! невимовно, безмірно… не надивився я ні на зелену землю ні на далекі сині неба. ліричний герой поезії олександра олеся має непереборну, вічну потребу читати книгу природи, оспівувати її красу, черпаючи від спілкування з нею те, що тримає його у світі,- « щастя-муку», «журбу і радість». почуття героя і чуттєва краса природи лежать в одній і тій же площині, представляючи нероздільну єдність. їх важко цитувати, оскільки вони на одному диханні прочитуються від початку і до кінця. зачаровує в інтимній ліриці поета не лише щирість, краса почуття, а і те, що шаленство закоханого серця передається за виняткової досконалості художніх знахідок, передусім, метафор, порівнянь. наскрізь лірична і цивільна поезія олександра олеся. прийти в літературу під час революційної грози, поет не міг не реагувати на бурхливі події нового дня. духовно з'єднуючись із загальнонародним підйомом в країні, поет роздумує над участю свого слова, з пафосом заявляючи: «об слово! будь мечем моїм»! але, відгукнувшись на конкретні події, поет не стільки зображує їх реалії, політичний зміст епохи, скільки свої особисті переживання, співчуття до учасників тих подій, про що яскраво свідчать суб'єктивно забарвлені вирази: «червоні прапори, …як макові квіти», «свято землі», «серце, як арфа». романтик за світовідчуттям, олександр олесь сприймав світ в контрастній кольоровій гаммі і так само його відображав. радісні, світлі мотиви перемежовывались в його ліриці з мотивами печалі і розчарування. але не сумні настрої визначають особливість творчого «я» олеся. поет усе життя залишався співаком духу і переконань. хотілося б, щоб тим оптимізмом прийнялися і ми, його сучасні читачі.

Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. було йому літ сімдесят чи, може, й більше. він був маленький, з підстриженою борідкою. був би він сильно схожий на святого миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак портрет хоча про вас і пишуть у всіх газетах і на зборах говорять як про людину безстрашну і невтомну, хоч ви на вид такий, пробачте, і маленькі, і не дуже неначебто й здорові не знаю, чого вони оце так тікають, — сказав дід платон, ідучи за савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. — чого вони так тієї смерті бояться? раз уже війна, так її нічого боятися. уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди. еге, — промовив савка. — скільки літ їх учили, ти подумай, платоне. а вони тікають. от він і каже тепер, що ж це ви, каже, робите? стійте тікать! чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! та не тільки вашої, солдатської, а й материнської й дитячої крові психологічна характеристика (думки, почуття тощо) я був тоді ще командиром танка, що залишивсь у німців з пробитим мотором. а до війни я був садівником. сади колгоспам садив, співав пісень, дівчаточок любив та, мабуть, що й усе. капітан колодуб так тепло і разом з тим з такою тонкою, знайомою всім іронією усміхнувся, що за ним тихо усміхнулася вся землянка ну, сідайте, повезем. чого стали? — сказав дід платон. він стояв уже біля човна з веслом. — повезем уже, а там, що бог дасть. не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу бери… куди ти хитаєш? човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас характер (учинки, ставлення до інших) командир умів оповідати. вони були добрі бійці, і петро колодуб любив їх я дивився на діда платона і з насолодою слухав кожне його слово. дід вірив у нашу перемогу. він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу характеристика героя іншими персонажами