Хелп, хелп, ! закінчення оповідання "дивак" г. тютюнник

—снігом забило, — пояснив прокіп. — вітер гілля не зрушить. дома олесь не став ждати, доки дід з матір’ю солому, швиденько роздягся і поліз на піч. через деякий час у сінях загримали чобітьми, загомоніли. — ото ж я й кажу, — говорив дід, — неглемедза він у тебе, наталко. затопчуть бо воно ж як деревце в пагоні потім дід увійшов до хати, заглянув на піч. — змерз, онучку? а ти ножки — на черінь, а зверху кухває олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив. прокіп підняв брови сторчака. — он диви, чого це він розприндився? — геть, не займайте його, — сумно обізвалася мати з хатини. — їжте вже. — а хіба я що? — мимрив прокіп. — а йому нічого такого й не він їв швидко, винувато витріщав очі, плямкав тихіше, ніж завжди, і губив крихти в бороду. олесь непомітно для себе заснув. а вночі крізь сон благав матір розповісти казку про івасика-телесика, злякано зойкав, коли відьма гризла дуба, і радо сміявся, коли гусиня взяла івасика на свої крилята. вдосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах. народжувався новий день.

ответ

мабуть Сергію...