:опис про березу на украiнський мовi

Можна зустріти не тільки в лісах, гаях, селах, а й у межах міста. це листяне дерево з ніжно-зеленою кроною і білим струнким стовбуром з чорними смужками. у в давні часи, коли ще не було паперу, умільці обробляли верхній шар березової кори - берест, щоб на нім можна було писати. березу використовують для виготовлення меблів. листя та бруньки використовуються в лікарських цілях, а березовий сік не тільки смачний, а й корисний з гнучких тонких гілок виходять гарні віники для лазні. здавна була символом жіночності, молодості, радості. тонке і струнке, немов юна дівчина, це деревце завжди тягнеться до сонця. легкий вітерець тріпає пишну зелень зачіски, а на білих сарафанчиках з чорними смужками грають у хованки сонячні зайчики. як легко і вільно дихається влітку в березовому гаю! берізки схожі на сільських дівчат, які пішли в ліс по гриби, та загралися, закинули кошики і пішли хороводом по поляка під веселі завзяті пісні. і здається, що ніяке нещастя не зможе торкнутися тебе, поки ти спостерігаєш за їх дивовижною танцем.

Перше вересня. незвично чисті коліна і білі шкарпетки. нова коричнева форма з білим фартухом і найкращий у світі портфель. коси покладені в «кошичок». білі банти. букет айстр. я взволнованна і дуже боюся. боюся, бо за це літо в моєму житті з'явилися толстой і горький, і з усього прочитаного я винесла тільки одне: за погане навчання і поведінку шмагають різками. відносно своєї поведінки я ніяких ілюзій не мала - пороти будуть! шкільний двір. натовп ошатних дітей і батьків. табличка «1 г клас» - мій клас! а табличку тримає настенька з казки «морозко»! я підбігла, суну їй в руки квіти, а у самій від радості (така пороти не буде! ) горошинами котяться сльози. вчителька обняла мене і сказала: «ну що ти, мій курча! » курча! так мене ще ніхто не називав. з цього моменту моє серце належало їй - моїй першій вчительці.мама мила раму. я виводжу цю строчку вже в сотий раз, але букви все одно криві і валяться в різні боки, як п'яні. а нас вже прийняли в жовтенята, і в класі йде змагання. завдання - отримати найбільшу кількість п'ятірок до 22 квітня - дня народження леніна. за кожну п'ятірку на обкладинці зошита ставиться зірочка. обкладинки моїх зошитів невинно чисті. мама мила раму. зрадниця-ручка з «учнівським» пером в черговий раз чіпляється за сторінку і ставить пляму. не бачити мені зірочки! в інших хлопців у класі вже червоніють зірочки на обкладинках, а я, виходить, тільки й можу, що грати в хованки і козаки-розбійники? і ніякої я не курча? ну, немає вже! і я продовжую виводити букви п'ятірка. я летіла додому, сковзаючись на підморожених калюжах, і кричала: «бабцю! п'ятірка! зірочка! »а бабуся, як відчувала, і напекла до мого приходу пирогів. моїх улюблених: з малиною і яблуками. до кінця навчального року я була вже однією з кращих учениць всієї нашої паралелі. але це почуття першої перемоги над собою залишилося зі мною назавжди.«узбек-казбек! на коні катався! руки-ноги відірвав, без штанів залишився! »ми навколо плаче однокласника і на все горло кричали дразнилку. вчителька посадила нас за парти і почала розповідати. розповідати про те, як встановлювалася в узбекистані радянська влада, як російські солдати узбекам-дехканам бити басмачів. мені було дуже соромно, адже дід теж розповідав мені такі історії, розповідав про свою дружбу з ахунбабаєвим - узбецьким леніним. а вчителька вже розповідала про те, що коли на нашу країну напали фашисти, то радянські люди всіх національностей одним народом піднялися на боротьбу за свою свободу. цей урок дав зрозуміти всім нам, що у дружби немає національності. і досі, проживши вже багато років в росії, я друзів вибираю зовсім не за національною ознакою або кольором шкіри.мама мила раму. яка мама? яку раму? ми прогулювали уроки разом з нашою першою вчителькою! каталися в парку на санках з гірок і грали в сніжки. «діти за зиму повинні накататися на санках і награтися в сніжки» - говорила вона, - «а в узбекистані майже не буває зими. тому ми повинні встигнути, поки сніг не розтанув ». і ми встигали все. ми вчили ійські слова і «співали» ійські звуки і інтонації. ми брали в бібліотеці і один у одного книги, а потім на уроках обговорювали прочитане.ми вирішували «хитрі» завдання - не з підручника, а з життя. «один кавун коштує 20 копійок. у льоні є 10 копійок, але йому потрібно купити зошит за 2 копійки. ще у мишка, еріка та павлика є по 5 копійок. чи буде клас їсти кавун? »у таких завданнях були не тільки арифметичні дії, а й прихований контекст: поділяться чи хлопці кавуном з усім класом? нас учили тому, що дружба безкорислива. а потім чоловіка нашої вчительки перевели служити в іншій гарнізон, і вона поїхала разом з ним. на прощання ми сходили в ательє і сфотографувалися усім класом. це фото і зараз зберігається в мене в альбомі, а відсканована його копія - на сайті «однокласники». фотографія так і називається «наш клас. клас! »і мої постарілі і посивілі однокласники з усіх кінців світу пишуть і пишуть коментарі. ми пам'ятаємо вас, лідія єгорівна - наша перша і найголовніша вчителька! ви навчили нас не тільки читати і писати - ви навчили нас дружити і любити. ви вправі пишатися нами і ваші уроки не пройшли даром. ми всі до одного виросли достойними, шанованими людьми. життя кожного з нас складалася по-своєму, але серед нас немає жодного негідника або злочинця. дякуемо  вам!