Роксолана найбiльша любов i найтяжча прикристь сулеймана

Іщо потрібно зробити?

Зеленіють по садочку черешні та вишні; а без долі біле личко - як квітка на полі: пече сонце, гойда вітер, рве всякий по волі. як тополя, .стала в полі при битій дорозі; як роса та до схід сонця, покапали сльози, сіло сонце, з-за діброви небо червоніє; кричать сови, спить діброва, зіроньки сіяють, понад шляхом, щирицею, ховрашки гуляють. спочивають добрі люде, що кого втомило: кого - щастя, кого - сльози, все нічка покрила. реве, стогне хуртовина, котить, верне полем; стоїть катря серед поля, дала сльозам волю. утомилась заверюха, де-де позіхає; бачить - ліс чорніє, а під лісом, край дороги, либонь, курінь мріє. попід горою, яром, долом, мов ті діди високочолі, дуби з гетьманщини стоять. у яру гребля, верби в ряд, ставок під кригою в неволі і ополонка - воду мов покотьоло- червоніє, крізь хмару - сонце зайнялось. надувся вітер; як повіє - нема нічого: скрізь біліє та тілько лісом загуло. реве, свище заверюха. по лісу завило; як те море, біле поле снігом покотилось.