План до твору михайла коцюбинського

Аякий твір? і якої величини має бути план?

Вітька‌ —  високий,  худий,  з рідким білявим чубчиком  —  не міг і хвилини  спокійно всидіти на місці. запальний і рвучкий…він‌  вродився ,  як сорока,  може годинами безугавно тріскотіти.  перше‌  хвилювання потрохузникає.  до хлопця знову повертається здатність мислити, говорити.вітька‌  все кружляє й кружляє між вербами.  на ньому нові  (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. на голові — бокс (таки домучив клятий левонті білявий чубчик непокірно стовбурчиться.хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне,  щось таке лицарське.  безперечно, на очах у дівчини. щоб побачила, який він сміливий та відважний.    ‌—  ой,  який же ти замурзаний! —  сплеснула руками. —  і вуха у сажі,  герою  ти мій сміливий, орлику відважний! ти, мов той лев, накинувся на вогонь.

федько котигорошко

маленький товстий і флегматичний федько мусив бігати за ним підтюпцем. цей дванадцятилітній опецьок (якого за смаглявість по-вуличному називали жучком), здавалося, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах. по-третє, старша федькова сестра працювала бібліотекаркою в сільському клубі, і федько змалку мав доступ до тих книжок, яких дітям суворі педагоги не рекомендували давати. федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман, від обсягу якого у вітьки йшов мороз по спині. і хоч часто федько не розумів прочитаного, але це не відбивало в нього охоти до читання. особливо багато читав котигорошко про кохання і вважав себе в цім ділі знавцем-теоретиком.федько знову був федьком:   флегматичним,  спокійним,  добродушним і вайлуватим.що‌  в мене на думці,  те в тебе на язиці.  чистісінький тобі вольф мессінг! що він язикатий  —  знала,  але щоб так складно небилиці плести…  а щоки горять… ах, які капосні щоки, так і горять, горять… ну й утнув же федько!

галя козачок

раптом‌  вітька оторопіло застиг на місці:   з бічної вулички,  широко усміхаючись, прямо на них ішла галя козачок. ні, вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою.яка‌  ж вона   куди він раніше дивився,    о слі  о великий слі і добре, що хоч вчасно прозрів! ніби сонце вкотилося до сарая.  на порозі з'явилася галя козачок.вона‌  підходила до нього,  струнка й висока,  в білому-білому платті,  зашаріла від швидкої ходи, а очі сяяли ніяково й радо.щоправда,  галя  —  дівчина не з лякливих.  сам причепа колись потиснув  їй руку і подякував за відвагу. він тоді їхав велосипедом мимо колгоспної ферми, звідти вискочив бугай .

петро білий

городом йшла галя,  його галя із сином чаплівського фінагента петром білим! вона весело сміялася до нього, і петро теж сміявся. отой завжди прилизаний, напахчений одеколоном мамин синок, петро білий. отой петро білий, ябеда і боягуз, хвастун і брехун, якого вітька терпіти не міг.боягуз він нікчемний,  а не петро!   хвастун заячий!   та зроду-віку не повірю,  щоб галя його покохала!