Твір розум що таке людська гідність?

Твір «що таке гідність людини» кожна людина є цінною та неповторною. усі ми різні, але прагнення стати гідною людиною має стати нашою спільною рисою. недарма кожен з батьків намагається зробити усе можливе, щоб їхня дитина виросла гідною людиною. але як це – бути гідним? що таке гідність? протягом життя ми всі робимо вчинки та приймаємо рішення. деякі з них є правильними, деякі призводять до помилок. таким чином ми вчимося та розвиваємося. є також певні орієнтири, на яки ми маємо рівнятися – морально-етичні принципи, затверджені суспільством. гідність – це вміння тримати себе та свої думки чистими, що є вчинити правильно, навіть якщо для цього доведеться боротися з особистими емоціями та переступати через свої слабкості. гідність – це внутрішнє відчуття благородства та відчуття власної відповідальності за своє життя та життя близьких. гідна людина має чисті думки, адже саме від цього залежать її вчинки. чесніть, благородство, порядність, співчуття до навколишніх та доброзичливість людині стати гідною. наше життя є складним. в ньому зустрічається усе: радість і горе, нагороди та випробування. ми стикаємося з підлістю, зрадою, ненавистю та болем. це також невід’ємні частини нашого життя, але тільки від нас залежить: чи гідно ми витримаємо ці складні життєві іспити та вийдемо з труднощів переможцем, зберігши людяність,чи зламаємося та втратимо єдине, що нам по суті належить – свою гідність. сьогодні, коли в сучасному світі досить важко знайти правильний шлях, адже моральні цінності та еталони правильної поведінки у суспільстві докорінно зламані, а людське життя не важить нічого, сьогодні, як ніколи, гостро постає проблема пошуку та відродження насамперед у самому собі цих вічних рис, що врешті решт і роблять людину гідною – тобто справжньою людиною.

Iдень не день, i йде не йде, а лiта стрiлою пролiтають, забирають все добре з собою. добрi думи, о холодний камiнь розбивають серце наше i спiвають амiнь, амiнь всьому веселому од нинi до вiка. i на розпуттi слiпого калiку. невеликiї три лiта марно а багато в моїй хатi лиха наробили. опустошили убоге моє серце тихе, погасили усе добре, запалили лихо, висушили чадом-димом тiї добрi сльози, що лилися з катрусею в московськiй дорозi; що молились з козаками в турецькiй неволi i оксану, мою зорю, мою добру долю, що день божий поки не пiдкрались злiї лiта та все теє заразом украли. жаль i батька, жаль i матiр, i вiрну дружину, молодую, веселую, класти в домовину, - жаль великий, брати мої! тяжко годувати малих дiток неумитих в нетопленiй хатi! тяжке лихо, та не таке, як тому дурному, що полюбить, побереться, а вона другому за три шаги продається та з його й смiється. от де лихо! от де серце разом розiрветься! отаке-то злеє лихо й зо мною спiткалось: сердце люди полюбило i в людях кохалось, i вони його вiтали, гралися, а лiта тихенько крались i сльози сушили, сльози щирої любовi, i я прозрiвати став , - бодай не казати! кругом мене, де не гляну, не люди, а змiї i засохли мої сльози, сльози молодiї. i тепер я розбитеє серце ядом гою - i не плачу, й не спiваю, а вию совою. отаке-то! що хочете, то те i робiте; чи голосно зневажайте, чи нишком хвалiте мої думи, - однаково не вернуться знову лiта мої молодiї, веселеє слово. не i я серцем до вас не вернуся. i не знаю, де дiнуся, де я пригорнуся, i з ким буду розмовляти, кого розважати, i перед ким мої думи буду сповiдати? думи мої! лiта мої, тяжкiї три лiта! до кого ви прихилитесь, мої злiї дiти? не хилiтесь нi до кого, ляжте дома а я пiду четвертий год новий зустрiчати. добридень же, новий годе, в торiшнiй свитинi! що ти несеш в україну в латанiй торбинi? "благоденствiє, указом новеньким повите". iди ж здоров, та не забудь злидням поклонитись.