Показ жіночої долі у творчості шевченка

Т. г. шевченко – це  визначна постать в украïнськiй лiтературi.  це майстер художнього слова,  справжнiй патрiот, син украïни.  його творчість актуальна і дотепер, тому що теми, які він порушував у своїх творах будуть існувати завжди; він мав багатющий світогляд.досягнення шевченка використовується різними шляхами: дехто з сучасних письменників бере рядки з його творів як епіграфи до власних творів, можна бачити наслідування шевченкових традицій; праці шевченка присвячені творчості його сучасників.усi твори тараса шевченка об’єднує те, що кожне слово в них – про украïну та про ïï долю. у них теми про працю, про боротьбу, про мiсце поета в суспiльствi, про тяжку долю дівчат та жінок, про свiтле кохання i про палку ненависть до гнобителiв рiдного краю, спогади про героïчне минуле i мрiï про майбутнє. т. шевченка по праву можна вважати взірцем поета ще на довгії літа.

Жiноча доля у творчостi тараса шевченкапоряд з величними постатями героïчних борцiв, народних месникiв, поряд з iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi т.г. шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящоï жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханоï. "такого полум'яного культу материнства, - писав м.г. рильський, - такого апофеозу жiночого кохання i жiночоï муки не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. нещасний в особистому життi, шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". а сам, як ми знаємо, рiс без матерi: "там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила ї" а пiзнiше тарас шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своïх дiтей i дружини у нього не було. мрiяв вiн поселитися в украïнi, одружитися з ликерiєю полусмаковою, але обставини склалися по-iншому. i все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди ïм спiвчував, i улюблений його образ - це мати з дитям. щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi:   у нашiм раï на землi   нiчого кращого немає,   як тая мати молодая   з своïм дитяточком малим -     i на оновленiй землi   врага не буде, супостата,   а буде син, i буде мати,   i будуть люди на землi - для т.г. шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. крiпацька неволя - це доля рiдноï матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер катрi, ярини, марiï - голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першоï трепетноï любовi - оксани коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своïх ведуть". т.г. шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi. один з перших жiночих образiв у шевченка - це катерина з одноiменноï поеми. їï прообразом була його кохана оксана коваленко, з якою доля так i не звела тараса. першi героïнi т.г. шевченка - нещаснi, сплюндрованi жiнки: катерина, оксана, марина, ганна. згадаймо "причинну", "тополю", "лiлею" - це все жiнки без щастя i долi. правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. але таких було мало. бiльшiсть дiвчат шевченкового часу ставали жертвами помiщицькоï розпусти, часто накладали на себе руки. назви його творiв: "вiдьма", "сова", "слепая", "мар'яна-черниця" - не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали ї" шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя. менi особливо iмпонує образ ганни iз поеми "наймичка". їï життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, - це материнський подвиг. лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду. ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв - це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. великий кобзар писав i жартiвливi поезiï (на жаль, ïх дуже мало) про веселу життєрадiсну украïнську жiнку, наприклад, "утоптала стежечку". шевченковi героïнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своïм поневолювачам: оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; марина вбиває ножем пана, який знiвечив ïï молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана. тарас григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi.

На мою думку, варто йти на самопожертву заради інших людей, незалежно від того, чи близька та знайома тобі ця людина, чи оцінить вона твій вчинок, чи віддячить за такий крок. самопожертва потрібна у цьому світі. вона доводить, що ще існує проста людська безкорисливість і доброта. жертовність заради інших – це вищий прояв любові. біблія говорить, що немає більшої любові, ніж та, коли ти віддаєш за брата душу свою, а отже, і своє життя. яскравим прикладом людини, яка здатна пожертвувати найдорожчим заради інших, може слугувати климко – головний герой однойменної повісті григора тютюнника. хлопець, залишившись сиротою, ріс у свого дядька кирила, який зумів виховати в ньому такі людські риси, які цінуються понад усе, – здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця – аж до самопожертви. климко вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга, а найголовніше – на молоко для маленької доньки своєї вчительки. повертаючись додому, хлопчина гине від фашистської кулі, рятуючи життя невідомому полоненому. мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті. піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей – вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен. трагічна загибель студентського куреня під крутами 1918 року стала символом патріотизму й жертовності в боротьбі за незалежну україну. триста курсантів військової школи, студентів та гімназистів, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили в нерівний бій із добре озброєним і вишколеним противником і протягом кількох днів стримували на підступах до києва величезну більшовицьку армію. у масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. вона не є зразком військового мистецтва. однак це символ нескореного духу нашої нації. отже, самопожертва немислима без гуманності, тільки за умови великої любові до людей жертовність не є даремною.