Что даёт людям знание своего прошлого, своей страны от самых древних времён? не кратко

Может ли культурный человек не иметь знаний о   прошлом? быть отрезанным от мудрости и опыта предыдущих поколений? и ответ напрашивается однозначный: конечно нет! -летопись прошлого страны от самых древних времен.она  не учит, она скорее воспитывает человека думающего и свободного в своих суждениях, способного отличить правду от пропаганды и внушаемой идеологии. по факту она формирует ментальность общества, а значит, нужна для понимания своей собственной личности. дает возможность ориентироваться в текущих политических ситуациях и отношениях между государствами, а значит понимать место своей страны на мировой арене.кроме того, человек, знающий свои корни причисляет себя к отечеству. на гордости наций формируется патриотизм. проще говоря, человек должен ассоциировать себя с отечеством, потому что страны и люди не безлики только с .если утверждать, что знание событий прошлого не нужно, то о каком патриотизме среди молодежи может идти речь, что должно стать стержнем, объединяющим народ? почему в таком случае «именем россии» выбрано имя александра невского - уже глубоко персонажа? кроме всего,    – это необычайно интересно, если преподавать её не скупо по школьным учебникам, когда запоминание дат и событий становится основной целью. должна быть предметом рассказывающим. думать и интерпретировать, делать выводы самостоятельно – вот  чему учит нас знание

Антон Павлович Чехов — великий російський письменник. Передусім він відомий як майстер оповідання. Його твори короткі й влучні, як постріл майстерного стрілка. Мішень — це людська підлість, чиношанування, самоприниження та інші людські вади.

Антон Чехов писав: "Тільки тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, якою вона є". І він умів показати людину як ніхто інший. Декількома деталями лаконічно й коротко письменник створив яскраві художні образи.

Ось перед читачем постає поліцейський наглядач Очумєлов із оповідання "Хамелеон", який час від часу то скидає, то надягає шинель. Так само легко він змінює свою думку стосовно долі нещасного собаки, винуватця каліцтва золотих справ майстра Хрюкіна. Ницо і підло, негідно звання людини так прогинатися перед одним лише ім'ям сильних світу цього.

А ось на вокзалі зустрілись два колишніх друга-гімназисти (оповідання "Товстий і тонкий"). Але спершу тепла зустріч перетворюється на неприємну недоречність. Чиношанування змушує тонкого самопринижуватись, втрачати власну гідність. Найогидніше, що відбувається це перед очима дітей, які потім наслідуватимуть поведінку дорослих,

Антон Павлович Чехов не лише талановитий майстер слова, а й надзвичайно інтелектуальна людина. Своїми творами він прагнув пробудити людей від духовної сплячки, позбутися убогості. Чехов щиро вірив у те, що, побачивши себе в героях його творів, люди обов'язково зміняться. Світ навколо стане набагато кращим, якщо людина стане Людиною. Хочеться вірити в те, що свої оповідання А. Чехов писав недарма, що його відточене влучне слово дістанеться онімілих душ.☻