•••твір роздум за творчістю поетів романтиків•••

Чим живе людина? напевне, любов’ю. любов’ю до людей, вірою в майбутнє, надією на краще. можливо, саме тому, що всі ці супутники любові анна ахматова завжди несла в своєму серці, вона і прожила довге життя, людське і творче. ця чудова талановита жінка донесла до нас літературні досягнення своєї епохи, що постала на перетині двох століть. тому поетеса увібрала у свою творчість і розвинула надбання і своїх попередників, і своїх сучасників. і нинішнє покоління захоплюється творчістю анни ахматової, її вірші дійшли до серця кожного читача. «есть три эпохи у воспоминаний»,— сказала ахматова в одному з віршів. можливо, це випадковість, але і доля її теж розподіляється на три періоди. перший — юний, початковий позначився «вечором», «чітками», «білою зграєю» — творами, такими близькими до надбань поетичної класики xix століття. поезія а. ахматової виникла в лоні так званого «срібного віку». у час виходу друком її першої поетичної збірки, авторка опинилась серед великих і яскравих поетів, серед яких були брюсов і , бєлий і сологуб, гумільов і іванов, а згодом — маяковський, мандельштам, цвєтаєва і єсенін. вона черпала з надбань «срібного віку» надзвичайну словесну культуру і дух новаторства. лірика ахматової цього періоду — це лірика кохання. але тема кохання в її творах значно глибша і значиміша за традиційні уявлення, адже не слабкістю особистості позначена вона, а надзвичайною силою волі. її лірична душа виступає бунтівною і незалежною, а не пригніченою і покірною. тому тінь внутрішнього благородства позначається навіть на стражданнях. почуття поетеси звернені до різних героїв, злитих в єдиний образ великого справжнього кохання, не тимчасового і миттєвого, а всеосяжного і внутрішньо необхідного. ты, росой окропляющий травы, вестью душу мою оживи,— не для страсти, не для забавы, для великой земной любви. («эта встреча никем не воспета…») є ще одна неповторна риса інтимної лірики ахматової цього періоду — устами поетеси заговорила жінка, яка з об’єкта поетичного почуття перетворилась на ліричного героя. до того ж інтимна лірика увібрала і риси громадянської поезії. найбільш популярним в роки першої світової війни став вірш «утіха». вестей от него не получишь больше, не услышишь ты про него. в объятой скорбной польше не найдешь могилы его… її основні поетичні відчуття тих років — відчуття суспільної нестабільності і наближення катастрофи. уся дореволюційна лірика анни ах-матової відбивала драматичну епоху протиріч. і тому не дивно, що відчутні тут нотки жаху до пошуків спасіння у релігії, а жорстоке самокатування — до думки про моральні обов’язки митця перед суспільством. но не пытайся для себя хранить тебе дарованное небесами: осуждены — и это знаем сами — мы расточать, а не копить. иди один и исцеляй слепых, чтобы узнать в тяжелый час сомненья учеников злорадное глумленье и равнодушие толпы. («нам свежесть слов и чувства простоту…») вірш «мне голос был. он звал утешно…» — один із найяскравіших творів революційного періоду. адже тут пристрасно і зрозуміло прозвучав голос тієї інтелігенції, яка ходила по муках, помилялась, вагалась, шукала, не знаходила, але робила свій вибір: залишилась разом зі своєю країною і своїм народом. другий період творчості, який припав на післяреволюційний голод, розруху, коли старе життя зруйнувалося, а нове тільки розпочалось, анна ахматова благословила вічну і нову мудрість життя (вірш «все расхи-щено, предано, продано…»). у віршах збірок «подорожник» і «алло дотіпі» так багато світлих і радісних рядків, що починаєш розуміти: пошуки нового і цілісного поетеса звершує через громадянські і філософські роздуми. навіть інтимна лірика цього періоду набула більш духовного характеру. а драматичні тридцяті роки сповнились відчуттям нової трагедії — світової війни. на бентежно-суворому фоні війни і особистих потрясінь ахматова звертається до фольклорних джерел народного плачу і біблійних мотивів. ту т відбувся бурхливий сплеск її творчості і вилився у викриття двох великих трагедій — другої світової війни і війни злочинної влади зі своїм народом. нет! и не под чуждым небосвободом и не под защитой чуждых крыл — я была тогда с моим народом, там, где мой народ, к несчастью, был. («та к не зря мы вместе бедовали…») але особисте горе не роз’єднало її з власним народом у роки великої вітчизняної. період евакуації був глибоко філософським. кінець війни сповнився сонячною радістю і піднесенням. пізня поезія стала поезією переосмислення і прощання з минулим. розвиток ахматовської поезії впродовж усього життя авторки проходив на підґрунті вітчизняної культури. титулована колись званням «сафо хх століття», анна ахматова вписала у книгу любові нові сторінки, відзначені найглибшим психологізмом і влучністю. поезія ахматової — невід’ємна частина сучасної російської і світової культури.

Врассказе говорится о маленькой девочке, которая любила "подарки зверушек" : ягоды, грибы, орешки. их приносил ей отец-охотникю однажды он принёс ей " лисичкин хлеб" и дочка съела весь этот черный хлеб до крошки, хотя дома не ела даже белый хлеб. с тех пор она всегда ждала подарок лисы. из рассказа мы узнаём - откуда же в лесу " лисичкин хлеб". рассказ учит нас любить природу и животных.