Твір-роздум "коли в людини є народ тоді вона уже людина."

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина нас, людей, на планеті більше семи мільярдів, і кожна людина належить до якогось народу. на мій погляд, людина може й жити сама по собі, може забути про те, до якого народу належить, але це буде неповноцінна людина. вона буде неповноцінною не в сенсі фізичних або розумових здібностей, а в сенсі культури.  кожен з нас є ланкою у довгому ланцюгу поколінь, який тягнеться з давніх давен і не закінчится на нас. цей ланцюжок з'єднує далеких предків з нащадками. якщо людина цурається свого народу, країни, що її породила, своєї мови та традицій, то це означає, що вона цурається своїх предків, зраджує їх.      на мій погляд, поважати культуру та традиції - не означає жити так, як жили наші предки декілька століть тому. це й неможливо. але пам'ятати, звідки ти взявся, яка земля тебе породила, до якого народу ти належиш - треба. треба знати свою історію і мову, пам'ятати про славетних предків. саме це робить людину справжньою людиною, а не просто біологічною істотою.   

Найбільше я люблю весну у травні. вже тепло, проте не дерева в білому цвіті травичка   як і листочки яскраво-зелені, повні соків і життевої пташки співають невгамовно. з`являються перші ягоди, свіжа смачнюща ароматна  зелень. як таке не любити!