Твір на тему "життя легко обірвати, тому вчимося цінувати його."

Воно дивовижне, непередбачуване, гірке і солодке, одноманітне і барвисте, часом сумне чи радісне, але дивовижне й цікаве. а найголовніше (що дуже шкода) — дається один раз. а от для чого ми приходимо в цей світ так і не знаємо. знали б, напевно, виконували свій обов’язок ретельніше і чітко йшли до мети, а живемо, мало що робимо, часто пливемо за течією і думаємо, що ми вічні. та, на жаль, нема в цьому світі нічого вічного, все тлінне, мінливе і швидкоплинне. в цьому ми переконуємося, але вже проживши чимало на цій землі. та життя — це справді велике диво! і саме нам випало щастя жити на дивовижній землі. тому треба цінувати кожну його хвилину, радіти сонцю і ранковій росі, вічним зорям у нічному небі, кожній квіточці, що прийшла у цей світ так само, як і ми; пташині, що виспівує хвалу життю радісно і невтомно. ми повинні творити добро, вдосконалювати цей світ своїм розумом і чуйним серцем, адже у наших головах є винахідливий розум, а в серцях є любов, співчуття, жалість, ласка, доброта, чуйність, для чогось все воно дано людині. може для того, щоб вона розкрила ці почуття у світі і зробила його кращим, щоб у спільноті людей не було чвар, воєн, непорозумінь, щоб ми жили в любові і злагоді, як люди, а не так, як тварини. дуже шкода, що ми не знаємо мети свого приходу у барвистий і кольоровий світ.

"васюта хоче собіі гетьманства і не слухає сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом брюховецького зовуть. іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «коханий іванець! іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «держись, юру,— каже, бувало, синові,— держись іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». от юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже іванець, те й свято. мабуть, нечистий напутив його. почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. той і настановив його хорунжим. як же ото юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на запорожжє. а там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «іван мартинович! іван мартинович! » а він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою пої запорожці так собі його , що зозвали раду, да й бух іванця кошовим. тепер уже він іван мартинович брюховецький. ні на що славне запорожжє, коли такі гетьмани настали! "