Причиини особливостей внутрішніх вод північної америки. дякую)

Північна америка досить багата річками й озерами. вона має найдовшу річкову систему на земній кулі – р. міссісіпі з міссурі, а в районі великих американських озер – найбільше скупчення прісної води. проте територія континенту зрошується дуже нерівномірно, що зумовлено як кліматичними, так і орографічними особливостями. великі простори заходу і південного заходу материка внаслідок інтенсивного випаровування і несприятливих топографічних умов мають дуже слабо розвинуту річкову сітку, тобто практично вона відсутня; ряд невеликих річок цього району не досягає моря. найгустіша сітка повноводних річок – на добре зволожуваному південному сході материка.        річки північної америки належать до басейнів тихого, північного льодовитого й атлантичного океанів; частина має внутрішній стік. більшість річок впадає в атлантичний океан.        вододіл між басейнами річок атлантичного і північного льодовитого океанів проходить по підвищених ділянках внутрішніх рівнин і виражений слабо.        вододіл між басейнами річок тихого й атлантичного океанів проходить по середньовисотних ділянках кордільєр, не далі як на 120—150 км від тихого океану, тому річки тихоокеанського басейну короткі. проте в північній частині, яка отримує достатню кількість вологи, вони багатоводні і мають великі запаси гідроенергії.        важливим вододілом є також аппалачські гори.        річки басейну північного льодовитого океану, більша частина якого зазнала недавнього покривного зледеніння, характеризуються молодістю русел, хоч деякі з них мають значну довжину і велику водоносність. навпаки, річкова система атлантичного океану має зрілий характер, річки тут утворюють досить розгалужену сітку і мають значну довжину.        більшість річок північної америки багата на водну енергію, має велике транспортне значення.        залежно від особливостей клімату й орографічних умов у різних частинах материка склалися різні типи водних систем з неоднаковими річковими режимами.        дощове живлення річок північної америки характерне для субтропічного півдня, для пустинь південного заходу і для великої каліфорнійської долини. в цих областях сніг або зовсім не випадає, або випадає дуже рідко і тримається недовго. проте кількість опадів протягом року в різних місцях різна, а тому й режим річок цього типу неоднаковий. річки, що беруть початок з аппалачських гір, впродовж року повноводні. найзначніші з них гудзон, делавер, саскуіхана, потомак. високі рівні майже протягом усього року мають також ліві притоки міссісіпі.        високі температури влітку зумовлюють значне випаровування, тому максимум витрат річок припадає на осінь. це зумовлюється ще значною вологоємністю і водонепроникністю грунтів.        річки переносять велику кількість алювію, часто змінюють течії і утворюють широкі заплави. під час інтенсивних літніх злив на річках часто бувають катастрофічні повені.        снігове живлення характерне для річок гірських районів заходу – сьєрра-невади, каскадних гір, берегового хребта, більшої частини скелястих гір та ін. максимум витрат припадає тут на весну і літо. річки басейну північного льодовитого океану та лаврентійські озера також мають переважно снігове живлення. взимку витрати води скорочуються, весною максимально збільшуються.        на регулюванні режиму цих річок позначається озерний район. такі озера, як верхнє, гурон, мічіган, ері, онтаріо і сент-клер, забезпечують стійкі витрати річок ніагари і св. лаврентія.        на режим річок басейну північного льодовитого океану істотно впливає багаторічна мерзлота; наявність її тут обумовлює відсутність запасів ґрунтових вод. незважаючи на велику озерність цього басейну, спад води в кінці літа і взимку виражений досить чітко. період повені припадає на початок літа. особливо це типово для маккензі з її численними притоками

Так как там холодно и не развиты дороги жизненные условия  не благоприятны