Будь-ласка напишіть мені діалог на тему професійні інтереси однокласників і якщо або ще можна на інші теми діалог з видатною історичною особистістю

* діалог з видатною історичною особистістю - легший, принаймні я нічого не знаю про твоїх однокласників*

майже одразу, як повернувся з школи, я заснув, бо дуже втомився. особливо через літературу. все не давались мені твори шевченка. просто я не розумів, за що його величають геніальним.

отже, сплю, і сниться мені дивний сон: велика могила, покрита різнотрав*ям, на ній - дуб, під дубом сидить літня людина й - ба! - пише

- доброго дня вам! - окликаю його.

- доброго, - відповів він мені з сумом.

- а що ви робите?

- свої думи записую, своїх діточок у світ

- хі а вас не тарасом звуть?

- тарасом,

- невже ви - тарас шевченко?

- так, це я. далеко про мене мова йде, та от тільки від неї горе

- от воно а що пишете? "і мертвим, і "? чи "садок вишневий"?

- а ви обізнані моєю творчістю, юначе. але я інше пишу, зовсім і

- послухайте, а можна вас запитати?

- що саме?

- як у вас так писати виходить? у наш час вас всі генальним називають, а я й не розумію

- геніальним? дивина, синку, пишу я просто, від серця. ці рядки десь є вже у моїй голові, мені лиш одне - виправити, де не так, й написати їх, і людям донести, щоб україна моя прокинулась.

- зрозумі але ваша творчість така різна: то послання, то звичайні собі вірші, то і картини ви малюєте теж!

- це - поклик серця. а творіння мої залежать від думки, від мого настрою. іноді хочеться чогось такого простого і легкого, іноді треба братися за послання, бо бачу, що коїться на вкраїні. я не називав би себе геніальним, я - всього лиш людина з кривенькою долею. лиш люблю свою милу україну, лиш за неї болить серце, хоч своє життя віддав би. я так бажаю бачити її квітущою, щоб той цвіт був і у душах людей. щоб ми були вільні, щоб не гнобили нас і панщиною, і деморалізацією. таке моє бажання, хоч не знаю - чи виконається, чи ні?

- ну, панщини в нас вже нема. але всього іншого - хоч ві

і раптом   мені зробилось боляче. чи від слів цього літнього вже тарас, чи від того, що не розумів, не бачив цих емоцій раніше у творах, чи за власну долю й батьківщину. заболіло, от і все. хоч плач, хоч  

від сумбуру емоцій я прокинувся. тепер, у моєму серці щось відкрилось. а він і справді ж був геніальним, цей маляр-піїт!