Хотел бы я жить в росии в начале 19 века

в середні віки села були зосереджені навколо замків феодалів, і селяни повністю залежали від цих панів. це відбувалося тому, що на зорі формування феодалізму королі роздаровували своїм васалам землі разом з людьми, на них проживають. до того ж внутрішні і зовнішні війни, в стані яких постійно перебувало середньовічне суспільство, розоряли селян. нерідко траплялося, що самі селяни просили феодалів про , коли не могли самостійно захистити себе від набігів і грабежів своїх сусідів або чужинців. у таких випадках вони повинні були віддати свої наділи феодалу-захиснику і виявлялися в повній залежності від нього. селяни, які були офіційно вільні, але не мали прав на володіння землею, називалися земельно залежними. у франції, ії, італії та західній німеччині їх називали вилланами. селяни особисто залежні були самими безправними. в іспанії їх називали ременси, у франції – сервами. а в ії навіть вілани не мали права залишати свого пана ні за яких обставин.

      крім податків, селяни платили своєму сеньйору за користування його млином, піччю, виноградним пресом і іншими пристосуваннями, яких не було в господарстві селян. найчастіше селяни віддавали за це частину своєї продукції: зерно, вино, мед і т.д. щоб отримати свободу (це стало можливим в xii – xiii селяни могли заплатити великий викуп, але земля, як і раніше залишалася у володінні феодала.

      скандинавські селяни епохи середньовіччя перебували в найвигіднішому становищі: вони були вільними власниками землі, але повинні були виплачувати якийсь відсоток своєї продукції феодалу. життя селян в середньовічні часи, як і тепер, була важчою і суворіше, ніж життя городян. щоб виростити урожай, треба було багато місяців трудитися не рук і молити бога про сприятливу погоду, про те, щоб не забрали годувальника на чергову війну, щоб по селянському полю не проскакали кілька десятків вершників з почту феодала в гонитві за лісовим звіром під час полювання , щоб овочі не погризли зайці, а зерно не повидзьобували птиці, щоб не спалили, не сплюндрували урожай якісь лихі люди. і навіть якщо все буде благополучно, вирощеного навряд чи вистачить, щоб досхочу прогодувати зазвичай дуже велику родину. частина врожаю потрібно віддати феодалу, частина – залишити на насіння, а вже інше – сім’ї.

      селяни жили в маленьких будиночках, критих очеретом або соломою. дим від вогнища клубочився прямо в житловому приміщенні, стіни якого були вічно чорні від сажі. вікон або зовсім не було, а якщо і були, то дуже маленькі і без стекол, так як скло було занадто дорогим для бідного селянина. у холодну пору ці отвори просто затикали якимись ганчірками. взимку часто навіть свою нечисленну худобу селяни тримали у себе в оселі. темно, тісно, ​​димно було в будинках середньовічних селян. зимовими вечорами при тьмяному світлі скіпки (свічки коштували дорого) селянин що-небудь майстрував або ремонтував, його дружина шила, ткала, пряла. їжа в будинку була мізерною і одноманітною: коржі, юшки, каші, овочі. хліба часто не вистачало до нового врожаю. щоб не користуватися млином феодала (адже за це треба платити), селяни просто товкли зерно в довбання дерев’яної посудині – виходило щось на зразок борошна. а навесні знову орати, сіяти, оберігати поля. і молитися, молитися ревно, щоб не трапилися заморозки на сходи, щоб не було посухи, пожежі або іншої біди. щоб чума і мор не прийшли в село, щоб і в цьому році не сталося чергового військового походу, для участі в якому могли забрати синів. бог милостивий, хоча на все воля його свята.