Іть написати казку про літо для 2-го классу

Свого приятеля олежка я називаю маленьким другом. а він мене — великим другом. зустрічаємось ми лише влітку, коли приїздимо в село.        олежко любить ходити зі мною до озера. ми сидимо в траві и мовчки дивимося на сріблястих заичиків. вони весело скачуть по воді. а в тиху погоду стежимо за хмарами. і за тими, що глибоко-глибоко в озері, і за тими, що високо-високо в небі.        якось ми сиділи на березі й дивилися на воду. просто так дивилися.        сонце вже не пекло. день стояв такий прозорий, що здавалося:         загукай — і повітря задзвенить, як трамвай на рейках.        — наближається осінь,— сказав я.        — і ми знову розлучимося? — запитав олежко. запитав так, що я зрозумів: йому не хочеться зі мною розлучатися.        — так. до наступного літа.        білі хмари поволі пливли по голубому небі. ми дивилися на них і сумували. з ними в далекі невідомі краї відпливає тепле літо, а натомість приходить осінь. і вона розлучить нас з олежком. раптом з-за високих осокорів гордовито випливла така чудернацька хмара, що я з моїм маленьким другом так і втупилися в неї очима. освітлений сонцем бік хмари був біліший за сніг.        а другий бік — темний та похмурий. мабуть, там ховалася осінь.        великі сині очі олежка також мінилися, ніби ота хмара. то світлішали, то смутнішали.        — я хочу на хмару,— несподівано сказав олежко і з надією глянув на мене.— я знаю: там ховається літо.        я теж хочу,— відповів я. бо й мені хотілося побачити, куди хмара забирає літо.        але ж як дістатися до хмари?         олежко зітхнув. зітхнув і я.        ми посиділи мовчки, сумуючи, що хмара забирає від нас літо.        потім олежко ще раз глянув на мене і сказав:         — давай підемо до неї в гості.

как о мне, то мерседес киа