Чи можна назвати кінець роману оптимістичним (А. Камю чума)

Завершення роману "Чума" Альбера Камю можна розглядати як деяким чином оптимістичне, хоча воно не є типовим оптимістичним закінченням. Роман розповідає про епідемію чуми, яка вразила місто Оран в Алжирі, і фокусується на реакції людей на цю стихію.

У кінці роману, після довгих мук та втрат, епідемія поступово вщухає. Головний герой, доктор Риє, разом з іншими персонажами, витримує тяжкі випробування та вдається подолати чуму. Існує підтекст надії і можливості на одужання.

Але варто зазначити, що це оптимізм не зводиться до радісного або простого щастя. Камю ставить під сумнів традиційні релігійні та філософські концепції сенсу життя, показуючи, що світ є абсурдним і байдужим до людських бажань. Оптимізм тут більше полягає в принциповому відмові від бездіяльності та боротьбі проти абсурдності.

Таким чином, можна сказати, що закінчення роману "Чума" можна розглядати як певну форму оптимізму, але не в традиційному розумінні. Воно втілює в собі принцип активного виступу проти абсурдності та готовність боротися навіть у найважчі часи.

Кінець роману здається оптимістичним: Чума відступила, люди радіють, всі щасливі ... Так, дійсно, Добро повинно перемагати. Але, глибоко осмисливши написане, можна помітити: Чума переможена, а просто якимось дивом вона відійшла, як звір, знесилений у боротьбі, концентруючи свої сили для того, щоб завдати нового удару. Вона харчується людською ненавистю і заздрістю, і щасливі люди на вулицях міста не знають того, що знає Ріє: «Мікроб чуми ніколи не вмирає, ніколи не зникає ... він терпляче чекає свого часу і, можливо, прийде на горе і в повчання людям такий день, коли чума розбудить пацюків і пошле їх помирати на вулиці щасливого міста ». І єдиним виходом з цього, на думку Ріє, є внутрішній стрижень, що спонукає робити те, «що треба зробити і повинні робити все люди всупереч страху, всупереч особистим коливань, все люди ...».