Що означає мати лицарськи чеснот

Лицарство — це не просто професія, це іб життя, заснований на принципах гідності, відваги та вірності. Мати лицарські чесноти означає приділяти особливу увагу цінностям, які характеризують високу моральність та порядність.

Перш за все, йдеться про шляхетність і галантність. Лицар завжди поводиться з високим ступенем шанобливості та поваги до інших. Він піклується про слабших, захищає беззахисних і стоїть на захисті справедливості. Шляхетність є основою його характеру, а галантність — виразом його стилю.

Крім того, лицарські чесноти вимагають чесності, у тому числі перед собою. Лицар завжди дотримується своїх обіцянок і зобов’язань, він не піддається спокусам і ніколи не вчиняє неправедних дій. Він щиро вірить у принципи справедливості та не застосовує підступних методів для досягнення своїх цілей.

Також лицарські чесноти включають відвагу та самопожертву. Така людина завжди готова боротися за ідеали, вона не боїться ризикувати своїм життям, аби захистити тих, кому потрібна до . Лицар завжди на першій лінії оборони, готовий вступити в битву заради справедливості та свободи. Виявляє велику мудрість і здатність приймати важкі рішення, керуючись принципами справедливості та моралі. Лицарські чесноти втілюються у поступках і словах, у поведінці та відношенні до оточення. Він прагне до досконалості, постійно працюючи над самим собою, розвиваючи в собі гідність і благородство.

Отже, бути людиною лицарських чеснот означає брати на себе відповідальність за свої дії та слова, незалежно від обставин. Це вищий стан душі, який надає сили й натхнення для доброго та благородного життя. Це покликання служити іншим, бути захисником слабких і оберігати принципи справедливості. Лицар завжди дотримується етичних принципів і не піддається спокусам зловживати своєю силою або владою. Він демонструє терпимість і розуміння, проявляючи повагу до різних точок зору та індивідуальності інших людей.

  у казці емми андієвської розповідається про жителів дивної країни. вони називалися яянами. і це ім’я якнайповніше розкривало характери мешканців.

          вони не були привітними. холодом зустріли пастуха, адже серця їх були черствими до інших. коли голодний хлопець запитав де можна поїсти, жоден навіть не обернувся у його сторону, «дарма, що козопас обійшов мало не все місто». абсолютна байдужість затьмарила їх. вони не радились, не спілкувалися, не хотіли , думали тільки про своє «я», неспроможні сказати слово «ти»,   були самолюбивими та самовпевненими, одним словом егоїстами, тому «кожен яянин запитань іншої людини просто не чує». і пастух побачив велике місто, «яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час розвалюються». їхня праця марна та не приносить результату. натомість тільки спільна рада та праця приносить добробут.

          але у цьому сірому тумані байдужості є промінчик світла. один старий дідок не зміг стати справжнім яянином. йому вже не потрібне слово «я». він дає хороший приклад мешканцям того незвичайного містечка.