Написання розгорнутої відповіді (міні-твору). Розкрийте сутність вислову за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море». «Людина створена не для того, щоб зазнавати поразок. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти»

Повість Ернеста Хемінгуея "Старий і море" пропонує читачеві глибоку роздуму над природою людської сили та долі. У цьому вислові "Людина створена не для того, щоб зазнавати поразок. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти", автор узагальнює філософію своїх героїв та проникає в глибину людського духу.

Головний герой повісті, старий рибалка Сантьяго, стикається зі своєрідними випробуваннями, де на кожному кроці він зазнає поразок та втрат. Однак, незважаючи на усі труднощі, він відмовляється відчувати безнадію і продовжує боротьбу, прагнучи досягти своєї мети. Сантьяго є символом волі та непохитності духу, які підтримують його в складний моменти.

Звідси випливає одна з центральних ідей твору - несхиленна сутність людини, яка ніколи не піддається повній перемозі над нею. Хоча людина може зазнати поразок і стикається з життєвими негараздами, вона має в собі внутрішню силу, яка дозволяє їй не здаватися. Це саме стверджує автор, говорячи про те, що "Людину можна знищити, але її неможливо перемогти". В цьому вислові звучить віра в непереможність людської волі, незважаючи на зовнішні обставини.

Сантьяго відчуває силу моря, відчуває, як його моральні та фізичні сили перетворюються в єдине з морем. Він не страшиться випробувань і готовий протистояти небезпеці, виявляючи неустанну витривалість та впевненість у своїх можливостях. Він стає прикладом для читача, що важливо не здаватися і пройти через життєві труднощі, незалежно від їхнього величезного розміру.

Ідея, що людину можна знищити, але її неможливо перемогти, запечатлює універсальність та нескореність людського духу. Навіть у найскрутніших моментах, коли весь світ здається ворогом, людина здатна знайти в собі силу йти далі. Вона може виграти в боротьбі зі своїми внутрішніми демонами, підкріплюючи свою волю та впевненість в собі.

Отже, вислів Ернеста Хемінгуея "Людина створена не для того, щоб зазнавати поразок. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти" відображає глибинну істину про природу людського духу. Він заохочує нас не впадати у відчай перед негараздами, а натомість розкривати свої потенційні можливості, не зважаючи на всі перешкоди, які можуть зустрітися на нашому шляху. Це повчальне повідомлення нагадує нам про нашу внутрішню силу і незроблений потенціал, які дозволяють нам відчувати себе непереможними навіть у найтемніші часи.

сава "він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. з лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного] й несупокійного. з його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. коли очі івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. "

"відколи з нею(рахірою) сходиться, стає з дня на день гірший, лінивіший і твердіший, справляє всім лише гризоту та жаль."

"але він - то вже інша галузь. росте й горнеться та не до доброго й не до нас. він роботи боїться, йому танець у голові. зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити! " "тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а григорій усе приносив йому пачку з гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. в тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на великдень, на храм і на новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. а вже найліпша була для нього рахі "

михайло каже про саву "він ще дурний, наш малий, і трохи впертий, але він добрий хлопчисько! "

рахіра. «лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, та все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву». "сором нам робиш, саво! ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. вона погана волошка, циганка. дивися на її зуби й на її рот! як клубки з м'яса стоять їй в лиці! чи вона чим причарувала тебе? дивися, яка вона погана! чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки! "(михайло говорить саві)

івоніка."і івоніки були дзеркалом самої доброти серця й "   

"його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…" 

"гарна була івоніка любив її. він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.

як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."

марічка.  " у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і " 

"одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."

"була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."

докія.  "її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."

"на неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." 

" все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких." 

михайло:   «і не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.  такий був михайло! просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.» сава про нього так казав: "михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. але серце було у нього м'яке, як ті".