Що спільне в Вітьки Горобця, Федька Котигорошка та Галі Козачок?

Вітька – головний герой твору, якому лише 14 років. У таком юному віці він вже закохався у свою односельчанку Галю. «Вітька – високий, худий, з рідким білявим чубчиком – не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий».Федько Котигорошко – 12-річний друг Вітьки. Федько – «маленький товстий і флегматичний» хлопець, що мав прізвисько Жучок через свою смагляволицість. Цей хлопець романтичний, адже саме він запропонував Вітькові освідчитись Галі серенадою. Він ще ніколи не закохувався, але був начитаною людиною. Він чимало читав про кохання: «Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками.  Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман».

Федько був хорошим другом, всіляко підтримував Вітьку у різних ситуаціях і завжди хотів бути поруч: «Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз – не минувати».

Галя – гарна та приваблива дівчина, «тоненька немов вирізьблена», «в неї гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне». Недарма у неї закоїхався Вітька: «Ех, Вітько, Вітько, гаряча твоя голова!.. І треба ж було тобі отак відчайдушно закохатися у Гальку Козачок!».

Галя – дівчина смілива та відважна, «в свисті Галька могла заткнути за пояс будь-якого чаплівського хлопця!». Улітку дівчина працює листоношею, щоб заробити собі грошей. Саме у цьому образі уособлюється ідеал української дівчини.

образ івана підкови — козацького отамана (за поемою «іван підкова»)

було колись — в україні

ревіли гармати;

було колись — запорожці

вміли панувати.

т. шевченко

увагу багатьох людей славне минуле україни. не один митець присвятив свої твори тому ж феноменові запорозької січі. але, на мій погляд, ніхто так поетично не оспівав «славу козацьку», як тарас шевченко. у минулому рідного краю увагу великого кобзаря перш за все героїзм народу, його безмежна відвага, сміливість.

тяжкою була доля українського народу за часів турецько-татарської навали. скільки беззахисних людей було вбито, полонено в рабство! єдиним захисником українців від хижацьких нападів ворога було січове козацтво. з метою попередження набігів орд та визволення полонених влаштовували запорожці морські походи на крим і туреччину. один з таких походів покладено в основу поеми «іван підкова» тараса шевченка.

іван підкова був одним із керівників визвольної боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. і хоча ніяких відомостей про його участь в морських походах немає, тарас шевченко припустив, що він міг бути не тільки учасником, а й ініціатором такого походу.

у творі не змальовано власне битву запорожців з ворогом, немає картин покарання загарбників чи визволення полонених. але сам факт походу на царград у відносно спокійний час говорить про мужність народних месників. не лякають козаків ні «чорні хмари», ні синє море, що «звірюкою то стогне, то виє», ні «хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба», не мліють їхні серця, бо «тільки того й треба». дивиться уважно отаман, чи не видно ворога:

поглядає сюди-туди —

де-то буть роботі?

кількома рядками поет окреслює одностайність усієї січової громади, що так приваблювала його в козацтві. так, на пропозицію отамана «поїхати в гості» в царград, запорожці разом «заревіли», погоджуючись. отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам'ятає про свої моральні обов'язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків.

велике значення у справі пробудження і зміцнення національної самосвідомості українців тарас шевченко надавав відображенню в літературі історії нашої країни. тому так часто, читаючи спадщину великого кобзаря, ми ніби гортаємо героїчні сторінки історії українського народу.