Автономія гетьманщини Павло Полуботка

Походив майбутній гетьман із заможного козацько-старшинського роду з Чернігівщини. Його батько Леонтій в гетьманському уряді Івана Самойловича дослужився до посади генерального осавула.

Народився Павло Полуботок близько 1660 року. Отримав гарну домашню освіту, згодом – у Києво-Могилянській академії. Одруження на небозі тодішнього гетьмана Єфимії Самойловичевій сприяло стрімкій кар’єрі. Полуботок швидко став значним військовим товаришем. Це звання надавали відставним козацьким старшинам та найближчому старшинському резерву. Поступово Полуботки почнуть скуповувати землі на території Чернігівського та Переяславського полків. Тут вони успішно розвиватимуть різні промисли, споруджуючи гути, рудні, поташні буди, вироблятимуть скло. Підприємницька активність стане настільки потужною, що переяславські козаки скаржитимуться гетьманові Івану Мазепі, що для збільшення виробництва поташу Полуботок готовий пустити на переробку навіть кістки покійних.

Попри непрості стосунки родини Полуботків із новообраним гетьманом Іваном Мазепою, 1705-го той призначив Павла Полуботка Чернігівським полковником. У Північній війні він не підтримав виступ Івана Мазепи. У листопаді 1708-го, на Глухівській елекційній раді сподівався отримати гетьманську булаву. Переважна більшість присутніх там козаків воліли бачити гетьманом саме Полуботка. Але вирішальне слово залишалося за Петром І, який затвердив гетьманом Івана Скоропадського. Цар не довіряв Полуботкові, бо «…він дуже хитрий, може Мазепі дорівнятися…». Натомість Полуботок отримав декілька сіл, які належали племіннику Мазепи – Іванові Обидовському. Згодом Любеч з озерами та інші маєтності Івана Мазепи й генерального писаря Пилипа Орика.

Скоро Павло Полуботок став одним із найзаможніших магнатів Гетьманщини та Слобідської Україні. Йому належало понад 3 тисячі селянських дворів, а «двори з хоромами» розкидані по всьому Лівобережжю.

 Во Франции Генеральные штаты создал король для борьбы с крупными феодалами, потому они появились, когда началась централизация страны. Только гораздо позже, уже во времена Великой французской революции сословное представительство стало бороться с королевской властью