Який із мотивів патріотичної лірики не характерний для вірша Т. Майданович "О Україно! Божий білий цвіт!": *

шанування символів Української держави;
краса рідної землі;
відповідальність за долю українського народу.
"Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!"

Кого Т. Шевченко закликає цими словами об'єднатися:

*

членів своєї родини;
весь український народ;
всіх людей на землі.
У вірші "Шевченкова верба" Б. Лепким передано особливе відчуття Т. Шевченком:

*

любові до рідного краю;
ненависті до ворогів українського народу;
туги за родиною.
Що (за Оленою Пчілкою) на дитячих обличчях найбільше щемить з морозу:

*

щічки;
носик;
підборіддя.
Батько-гусак ("Гусенятко") був проти того, щоб гусенятко сполоснулося, тому що:

*

у воді соми, щуки, судаки;
видри і ондатри;
можуть підстрелити мисливці.
Хатіко відразу ж полюбив свого господаря, як тільки той:

*

погладив його;
взяв на руки;
ніжно озвався до нього.
Про які дерева, що височіють а кручі біля хати, йде мова у вірші А. Качана "Море грає":
*

про тополі;
про дуби;
про верби.
Який з наведених епізодів є кульмінацією оповідання "Вітрогон" І. Нечуя-Левицького:

*

зустріч Василька з молодицею, яка сприйняла його за русалку;
очікування від мами кислиць після повернення додому вранці;
ніч під мостом; страх, пережитий хлопцем.
Василь Митрович, вчитель Олександри, вирішив ситуацію, яка склалася в класі, бо був:

*

строгим;
мудрим;
байдужим.
На що Іванка потратила гроші, які дав їй тато:

*

на ролики;
на нові джинси;
до дівчинці, яка опинилася у скрутній ситуації.
Героїня оповідання "Мій тато став зіркою" хотіла, щоб тато малював їй:

*

високе небо і високі тополі;
високе небо і розлогі верби;
високе небо і червону калину.
Як називається твір, у якому мова йде про пригоди Наталочки і родини Руснаків, які в пошуках козацької реліквії відвідують замки та фортеці України:

*

"Мій тато став зіркою";
"Чарівні окуляри";
"Таємниця козацької шаблі".
напишіть всі відпповід

"золотое слово" святослава в "слове о полку игореве" "золотое слово" святослава в "слове о полку игореве" текст перевод н. а. заболоцкого       тогда великый святъславъ изрони злато слово               с слезами смѣшено                                         и рече: „о моя сыновчя, игорю и всеволоде! рано еста начала половецкую землю               мечи цвѣлити,               а себѣ славы искати. нъ нечестно одолѣсте, нечестно бо кровь поганую пролиясте. ваю храбрая сердца               въ жестоцемъ харалузѣ скована,               а въ буести закалена. се ли створисте моей сребреней сѣдинѣ? а уже не вижду власти                                         сильнаго,                                         и богатаго,                                         и многовоя брата моего ярослава,                                         съ черниговьскими былями,                                         съ могуты,                                         и съ татраны,                                         и съ шельбиры,                                         и съ топчакы,                                         и съ ревугы,                                         и съ ольберы. тии бо бес щитовь съ засапожникы кликомъ плъкы побѣ, звонячи въ прадѣднюю славу. нъ рекосте: «мужаимѣся сами: преднюю славу сами похитимъ, а заднюю си сами подѣлимъ! ». а чи диво ся, братие, стару ? коли соколъ въ мытехъ бываетъ, высоко птицъ възбиваетъ: не дастъ гнѣзда своего въ обиду. нъ се зло — княже ми непособие: наниче ся годины обратиша. се у римъ кричатъ подъ саблями половецкыми,                   а володимиръ подъ ранами. туга и тоска сыну глѣбову! “. и тогда великий святослав изронил свое златое слово, со слезами смешано, сказав: — о сыны, не ждал я зла такого! загубили юность вы свою, на врага не во-время напали, не с великой честию в бою вражью кровь на землю проливали. ваше сердце в кованой броне закалилось в буйстве самочинном. что ж вы, дети, натворили мне и моим серебряным сединам? где мой брат, мой грозный ярослав, где его черниговские слуги, где татраны, жители дубрав, топчаки, ольберы и ревуги? а ведь было время — без щитов, выхватив ножи из голенища, шли они на полчища врагов, чтоб отмстить за наши пепелища. вот где славы прадедовской гром! вы ж решили бить наудалую: „нашу славу силой мы возьмем, а за ней поделим и былую“. диво ль старцу — мне ? старый сокол, хоть и слаб он с виду, высоко заставит птиц лететь, никому не даст гнезда в обиду. да князья мне не хотят, мало толку в силе молодецкой. время, что ли, двинулось назад? ведь под самым римовым кричат русичи под саблей половецкой! и владимир в ранах, чуть живой, — горе князю в сече боевой! источник:   © literaturus.ru : мир