Alina7687

22.04.2021 15:41

Українська література

Есть ответ 👍

А ось і ЧАРЛІ

Ці двоє дуже старих людей — батько й мати містера Бакета. Їх звати дідусь Джо та бабуся Хосе Файн.

А ці двоє дуже старих людей — батько й мати місіс Бакет. Їх звуть дідусь Джордж і бабуся Джорджина.

Це містер Бакет. Це місіс Бакет. Містер і місіс Бакет мають маленького хлопчика, якого звуть Чарлі Бакет. Це Чарлі.

Як справи? І як справи? І як ти знову? Він радий зустрічі з вами.

7Вся ця сім'я - шестеро дорослих (порахуйте їх) і маленький Чарлі Бакет - живуть разом у маленькому дерев'яному будиночку! на краю великого міста.

Будинок був недостатньо великим для такої кількості людей

Життя було надзвичайно незручним для них усіх. Були тільки

Всього дві кімнати, а ліжко було лише одне.

Ліжко віддали чотирьом стареньким бабусям і дідусям, тому що вони були такі старі й втомлені. Вони були такі втомлені, що не вставали з нього. Дідусь Ое та бабуся Жозефіна з цього боку, дідусь Джордж і бабуся Джорджина з цього боку. Містер і місіс Бакет і маленький Чарлі Бакет спали в

інша кімната, підкладені матраци на підлозі. Влітку це було не так вже й погано, але взимку морозні протяги всю ніч дули по підлозі, і було жахливо.

У них не було жодного шансу купити кращий будинок чи навіть одне ліжко, щоб спати. Вони були надто бідні для цього.

Пан Бакт був єдиною людиною в родині, яка мала роботу. Він працював на фабриці зубної пасти, де цілий день. накрутив ковпачки Lite на верхню частину тюбиків із зубною пастою після того, як тюбики були заповнені. Але за загвинчування ковпачків зубної пасти ніколи не платять багато грошей, і бідолашний містер Бакет, хоч би важко він працював і як би швидко він загвинчував ковпачки, ніколи не зміг би купити й половини речей, які потрібні такій великій родині. Не вистачає навіть грошей, щоб купити належнеїжа для них усіх. Єдине, що вони могли дозволити собі – це хліб і маргарин на сніданок, варена картопля з капустою на обід і щі на вечерю. Неділя була трохи кращою. Усі вони з нетерпінням чекали неділі, тому що тоді, хоча вони мали точно так само, кожному дозволяли другу порцію

Відра, звісно, не голодували, але у кожного з них у животику було жахливе відчуття порожнечі.

Найгірше відчув це Чарлі. І хоч батько й мати часто обходилися без власної частки обіду чи вечері, щоб дати її йому, все одно дорослому хлопцеві цього було замало. Йому страшенно хотілося чогось ситнішого та ситнішого, ніж капуста та щі. Єдине, чого він хотів понад усе, це... ШОКОЛАД.

Йдучи вранці до школи, Чарлі бачив у вітринах шоколад, і він зупинявся, дивився та притискався носом до скла, а з рота його текла сльоза, як божевільний. Багато разів на день він бачив, як інші діти пізно діставали зі своїх кишень плитки шоколаду й жадібно їх жували, і це, звісно, було справжньою тортурою.

Лише раз на рік, у свій день народження, Чарлі Бакет скуштував трохи шоколаду. Уся сім’я відкладала свої гроші на цю особливу подію, і коли наставав чудовий день, Чарлі завжди дарували маленьку плитку шоколаду, яку він міг з’їсти сам. І кожного разу, коли він отримував його, у той чудовий ранок на день народження, він обережно клав його в маленький дерев’яний ящикскриньку, яку він винен, і береже її, як злиток золота», і протягом наступних кількох днів він дозволяв собі лише дивитися на неї, але ніколи не торкатися. Потім, нарешті, коли він не міг довго це терпіти, er2, він кусав крихітний шматочок — рівно стільки, щоб витримати. Наступного дня він брав ще один маленький укус, і так далі, і так далі. І таким чином Чарлі зробить так, щоб його шестипенсової плитки шоколаду до дня народження вистачило йому більше ніж на місяць.3

Але я ще не розповів вам про одну жахливу річ, яка мучила маленького Чарлі, любителя шоколаду. Для нього це було набагато гірше, ніж бачити плитки шоколаду у вітринах або ігати, як інші діти їдять шоколад прямо перед ним. Це було найжахливіше, що можна мучити.

Уявіть собі, і це було так: у самій тоні, фактично біля будинку, в якому жив Чарлі, була ВЕЛИЧЕЗНА ШОКОЛАДНА ФАБРИКА! Тільки уявіть це!

І це не просто звичайна величезна шоколадна фабрика. Він був найбільшим і найвідомішим у всьому світі! Це була фабрика WONKAS FACTORY, якою володів чоловік на ім’я містер Віллі Вонка, найбільший винахідник і виробник шоколадних цукерок,колись було. І яке це було чудове місце! Він мав величезні залізні ворота, що вели до нього, і високий мур, що оточував його, і дим, що виривався з його труб, і дивні звуки, що долинали з глибини нього. А за стінами, на півмилі навколо в кожному напрямку, у повітрі відчувався важкий насичений запах шоколаду!

Двічі на день, йдучи до школи та зі школи, маленький Чарлі Бакет мусив проходити повз ворота фабрики. І кожного разу, коли він проходив повз, він починав ходити дуже-дуже повільно, тримав ніс високо в повітрі й довго вдихав запах шоколаду, що його оточувало.

О, як він любив цей запах! І як же йому хотілося зайти на фабрику й побачити, як це виглядає!