Які види односкладних речень виділяють? Наведіть приклади.

Відповідь:

1. Означено-особові речення

 З нудного себе знову вислизаю, як равлик із палаючої хати.

2. Узагальнено-особові речення

  Вік живи - вік учись

3. Неозначено-особові речення

  Завтра до вас подзвонять

4. Безособові речення

  Надворі вечоріє

5. Називні речення

 Місячна доріжка

Пояснення:

тимко взявся за косу і хотів шаркнути нею по траві, але потім озирнувся, щоб глянути ще раз, чи вже далеко віді­йшла орися. і коли він побачив її, щупленьку, босоногу, оди­ноку, беззахисну і довірливу, як голубка в своїй любові, то перший раз у житті відчув, як хвилюючим болем застукотіло його серце, і щось ласкаве, тепле, як ті світлі сльози, що він їх змив поцілунком з личка коханої, покотилося йому в душу, і кров забухала швидше, груди задихали вільніше, і, розтира­ючи рукою малий гарячий клубок, що підступав до горла, тимко подумав, що він тепер не одинокий і що йому є для чого жити на світі.

із цієї хвилини все те, що він бачив навколо себе, чув і від­чував, повнилося для нього новим змістом: йому ніби встави­ли інші очі, і він ними бачив тепер те, чого раніше не помі­чав, йому ніби підмінили душу, і він тепер відчував те, про що раніше й не догадувався. навіть звуки він сприймав по-іншому.

він косив повагом, раз за разом махаючи і майже не від­чуваючи коси в руках. раніше з кожним її рухом, перестав­ляючи босі ноги по скошеній щіточці трав'яного прикорін-ня, тимко відчував холодну і липку в'язь лугової землі, і почуття це було неприємним, тепер же земля під ногами була тепла, ласкава, як дихання паруючої ріки. трава, яка здавалася йому раніше стальною, дзвенючою, як щось нежи­ве, тепер розступалася перед ним прозоро-зеленою морською хвилею, як перед молодим богом, розкриваючи те, що рані­ше приховувала: всю свою потаємну красу. він бачив, що зверху вона суха і колишеться навіть без вітру, а при самій землі, між стеблинками, притаїлись росинки і яскраво по­блискують.

хвилинами його брав жаль, і він стримував косу, щоб не порушити тієї затаєної краси. «я не знаю, чи там угорі наді мною є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі», -роздумував він. потім знову став косити, докоряючи сам себе в душі за те, що він милується і все ж нищить цю красу.

але одного разу на новому розгоні він зупинив косу і, ки­нувши її на землю, присів навпочіпки і обережно, лагідно розгорнув пальцями густий кущик трави: у зеленому затиш­ному храмі, уся переплетена золотими нитками сонця, на ви­сокому гінкому стебельці росла лугова цариця - ромашка, і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати, зачарувало його. і він, присівши, дивився на неї, не зводячи очей, усмі­хаючись, як до гарненького маляти, і все шепотів: «невісточ­ка, невісточка», - і йому хотілося доторкнутися до неї хоч пальцем. але він утримався, щоб не збити з неї росички, не зняти дорогої краси, дарованої природою. він так і залишив квітку разом із густим кущиком трави в її зеленому храмі і, обережно обкосивши, пішов далі