Характеристика одного героя твору "Русалонька із 7-В"

Софійка — звичайна школярка, яку, як і інших, змушують допомагати батькам, доглядати молодших братиків або сестричок. Як і кожна дівчинка, Софійка довго підбирає одяг, щоб привернути увагу хлопця. Вона щирий друг, готовий прийти на до , ризикуючи власним життя, дещо авантюристична, щира, відверта, співчуває чужому горю, смілива, відповідальна, розумна.

Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість.

На мою думку, одна з речей у житті людини, яку ніколи на можна пробачити, – зрада. Зрада ніколи не може бути виправдана. Коли людина любить та поважає іншу людину, колектив чи країну, вона ніколи їх не зрадить. Тому, хто зрадив, не можна вірити, його честь і совість назавжди залишиться заплямованою.

По-перше, ніколи не буде щаслива людина, яка зрадила своїх близьких або свою країну. На чужому нещасті щастя не побудуєш. Проілюструвати цей аргумент я хочу прикладом з роману у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Гриць Бобренко, покинувши Марусю, не зміг змиритися з цим, тому що разом з нею він зрадив свою душу, всі світлі почуття та думки, що мав. Головний герой не зміг жити з таким величезним тягарем, тому знову прийшов до Марусі, але вона не пробачила його, хоч і любила.

По-друге, зрадлива людина не заслуговує на повагу і довіру. У колективі її завжди намагаються обминати, щоб не зазнати зради. Зрештою, вона втрачає усіх своїх друзів та товаришів. Зрада завжди вважалася величезним злочином, тому каралася дуже суворо. Так, наприклад, на війні зраду карали негайним розстрілом, не даючи злочинцю виправдатися. Таким чином, не варто пробачати зраду, адже вона завжди призводила до жахливих наслідків.