Підготувати матеріал про життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка коротко

Тарас Шевченко біографія коротко

Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 11 років. Його доглядала сестра Катерина.

Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.

В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року.

Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.

Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.

Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва.

Незабаром став студентом Академії мистецтв.

Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар». У першому виданні було 8 творів.

25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну.

В лютому 1844 року виїхав

У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.

5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника.

31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва.

Навесні 1846 року прибув до Києва. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.

Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції.

У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт.

2 серпня 1857 – поета було звільнено з заслання.

Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. А влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив.

До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.

10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перезахований в Україні над Дніпром на Чернечій  (м. Канів).

    "тіні забутих предків" твір, який залишається в пам'яті кожного, хто коли-небудь його прочитав.  коли я вперше почула цю назву, вона видалася досить химерною і мені стало цікаво про що ж цей твір. і лише прочитавши його до кінця, я зрозуміла, чому автор дав йому такий заголовок. так, справді, у творі скрізь ми натикаємося на тіні. чи то на тіні давніх вірувань. наприклад, ті ж божки лісу яких зустрічає іван . хоч люди ще вірять у них, але все ж вони вже перетворюються на тіні і вже не мають тої сили, яку мали колись, коли в розквіті було язичництво. це і тіні предків ворогуючих родів, які примушують ненавидіти одна одну дві сім'ї. це і тіні закоханих івана і марічки які прагнуть бути разом, хоч після смерті. навіть природа граючись із іваном лякає його своїми тінями. і хоча б здавалося, що таке тіні? засвітить сонце і вони зникають. але все ж вони повернуться з настанням ночі і   якщо їх не вшанувати, не зберегти про них пам'ять, вони можуть стати карою для майбутніх поколінь          життя  гуцулів настільки оповите казковістю, пpойняте віpою в таємні сили, що навіть малеча знає, що на світі є бог і чоpт, що є  pечі  і  явища,  яким  тpеба поклонятися, і є такі, що їх тpеба боятися.                              уявлення  пpо  чисту  і  нечисту  сили,  пpо  добpо  і зло не зникають  і  в  доpослому  віці. вони набиpають інших фоpм, іншого втілення.  hе  завжди  гуцули можуть пояснити свої вчинки, дії, чи явища  пpиpоди,  але  вони пеpеконані, що це мусить бути саме так.              гуцули сприйняли зовнішні об­ряди християнства, відвідують церкву, постійно й ревно моляться, та в душі залишаються язичниками в усьому, що стосується побуту, в усьому, що становить суть їхньої ментальності. вони вірять, що природа одухотворена, жива, діюча, заселена добрими і злими духами, яких потрібно остерігатися і різними способами боротися з ними або задобрювати їх за заклинань та ворожінь. це все – язичництво, а отже, і «тіні забутих предків», які жили в дохристиянські часи.