Философія

Якою є найкраща форма державного правління, на думку Платона

Найкращою формою державного правління була аристократія, тобто влада найкращих її жителів.
Проект держави, запропонований Платоном, на думку Арістотеля, є занадто тяжким для реалізації і не може бути застосованим на практиці.
У свою чергу, слід зазначити, що найкращою формою правління виступала «політія», тобто держава, що управлялася б людьми із «середніх» станів. Тобто Арістотель на противагу Платону вказував, що аристократія не призведе до розквіту держави. Саме на погляд Арістотеля, при такому устрої здійснюється засада рівноправності. Також визначено, що політико-правові ідеї Арістотеля про державу мають дійсно позитивні аспекти, серед яких, на мою думку, є закладення принципу рівності народу в управлінні державою, який знайшов своє відображення в низці міжнародних стандартів та конституцій. Резюмується, що суперечка двох видатних мислителів напевно так і залишиться невирішеною проблемою. На мою думку, ідеї і Платона, і Арістотеля заклали фундамент розвитку держави як політичної інституції.

Найбільш систематичний виклад політичні ідеї знайшли в творчості Платона (427-347 рр. До н.е.) - родоначальника філософії об'єктивного ідеалізму. Його погляди склалися під впливом Сократа. Політико-правові погляди Платон сформулював в роботах "Держава", "Політик", "Закони".

Доктринальної основою політичних уявлень Платона виступає об'єктивний ідеалізм, згідно з яким дух, мислення, ідеї існують об'єктивно, незалежно від людської свідомості. Миру чуттєвих предметів і явищ (прагм) Платон протиставляє світ ідей (ейдосів), або загальних понять. Ідеї являють собою не розумові конструкції, але сверхреальность, або образи речей, їх абстрактні сутності. У той час як ейдоси є істинними, навпаки, речі-в силу своєї матеріальності - неістинним. На думку Платона, це відбувається в силу збочення сутності матеріальності речей. Тільки ідеї істинні, а тому дійсні, речі ж примарні, тому неістинним, оскільки не відповідають своїй суті.

Відповідно з цією тезою всі існуючі види державного устрою є збоченнями того, що повинно бути, тобто ідеальної держави. Винятки ідеального зразка в реальному світі речей пов'язані з відсутністю справедливості як в існуючих державах, так і в людині. За Платоном, людина може бути морально досконалим тільки в правильно організованому державі.

Вчення про державу і його формах. Платон виявляє причини виникнення та сутність держави. Держава він розглядає як "спільне поселення", що виникає об'єктивно для досягнення справедливості. Причинами виникнення держави він вважав різноманіття людських потреб і випливає звідси суспільне поділ праці. Тому Платон професії розділені функції між трьома станами.

Центральне місце в політичній філософії Платона займає теорія ідеального держави, яку він розвинув в діалозі "Держава". У цьому трактаті сформульований перший проект ідеальної держави. Головною основою ідеальної держави є справедливість. Справедливість же полягає в тому, щоб кожному громадянину було відведено особливе заняття, найбільш відповідну його натурі. Інакше кажучи, справедливість є відповідність реальної речі своїй ідеї, адже держава тоді є ідеальним (що відповідає ідеї держави), коли кожен громадянин діє в згоді зі своєю власною сутністю. Остання укладена в душі людини.

Подібно до того як в душі людини є три початку, так і в державі має бути три стани:

1) розумного початку душі в ідеальній державі відповідають правителі-філософи;

2) шаленого початку - воїни;

3) низинному, вожделеющему початку - хлібороби і ремісники (нижче стан).

Отже, ідеальна держава спирається на чотири чесноти: мудрість, мужність, розсудливість і справедливість. Саме така держава цнотливу картину: воно мудро мудрістю своїх правителів-філософів, мужньо мужністю своїх стражів, розважливо покорою гіршої частини держави його кращої частини. Воно також справедливо, оскільки в гаком державі все служать йому як певної цілісності, займаються своєю справою, не втручаючись в чужі справи. Справедливість, за Платоном, "полягає в тому, щоб кожен мав своє і виконував теж своє" [1] .

Для переконання громадян ідеальної держави в справедливості подібного поділу функцій Платон використовує соціальний міф. Призначення міфу полягає в тому, щоб вселити ідею, що всі громадяни - брати, оскільки їх загальна мати - земля. Однак вони не рівні, оскільки, коли боги творили людей в надрах їх матері-землі, вони до одних домісили золото, до інших - срібло, до третіх - мідь і залізо.

Платон розробив класифікацію форм правління. Як критерію він розглядав рівень їх правильності і розумності, співвідношення в них чесноти й вади, щастя і нещастя. Найбільш правильними і розумними Платон вважає царський лад і аристократію. Саме ці форми правління, де є справедливість, де все турбуються про процвітання держави, є правильними, ідеальними. Їм він протиставляє чотири збочені форми правління: тимократию, олігархію, демократію і тиранію - послідовні відхилення від ідеальної держави.

Ідеальною формою правління, за Платоном, є аристократія - це правління кращих зі схваленням народу. Влада в державі знаходиться в руках кращих, яким її добровільно передає більшість народу. Владою володіє і править той, хто має славу доблесним і мудрим. На думку Платона, на роль правителя ідеально підходить лише той, хто добровільно не захоче бути правителем і займається виправленням чужих пороків. Найбільш підходять для цього люди, керовані честолюбством, грошима, пошаною. Хто має намір управляти майстерно і професійно, той ніколи не діє і не велить заради свого блага, але тільки заради вищого блага своїх підлеглих.

ВЕРОТЕРПИМОСТЬ – признание за каждым гражданином права исповедовать любую религию, терпимое отношение к религиозному инакомыслию. Веротерпимость является исторически ранним проявлением толерантности, умения признавать и уважать чужую точку зрения.