«1. Я маю намір, якщо інші засоби не приведуть до мети, здійснити військове вторгнення до Австрії... 2. Командування всією операцією я беру на себе... 3. Завдання: а) сухопутним військам: вступити на територію Австрії... швидко оволодіти Віднем і виставити перепону на австро-чеському кордоні; б) військово-повітряним силам: вести демонстративні маневри та скидати пропагандистські матеріали; захопити австрійські аеродроми для можливого прийому додаткових сил; надати... підтримку сухопутним військам...»

Солдатські імператори — загальна назва ряду імператорів Стародавнього Риму, іноді вельми незнатного походження, яких призначала армія, і які швидко змінювали один одного, не проявляючи яскравих політичних здібностей. Під епохою солдатських імператорів звичайно розуміють час 235—285 років, відомий також як Криза третього століття, не всі імператори цього часу були проголошені армією, частина належить не до солдатських, а до «сенатських» імператорів.

В один період за 18 років було 18 імператорів і 9 узурпаторів. Більшість з них затримувалася на вершині влади лише декілька місяців. Після смерті Александра Севера у 235 році починається правління війська і закінчується спочатку періодом тридцяти тиранів (253 − 268) та, після, іллірійськими імператорами (268 — 284).

Правління солдатських імператорів, або військова анархія — період в історії Риму доби Імперії, коли ряд імператорів, іноді вельми незнатного походження, призначалися командуванням війська. Солдатські імператори були особливо поширені в період з 235 по 284 рік, під час кризи третього століття, що почалася з вбивства Олександра Севера. Нестабільність, що виникла в імперському офісі, майже постійний стан громадянської війни і повстання загрожували знищити Римську імперію зсередини і залишити її вразливою для нападу ззовні.