Конспект на тему королівство Руське у період поступового занепаду.

Незавершеним описом подій 1292 р. закінчується Галицько-Волинський літопис. Подальшу історію давньоукраїнської княжої держави вчені відтворюють на основі побіжних згадок про неї в інших, переважно іноземних, джерелах.

На початку ХIV ст. влада в Галицько-Волинській державі знову зосереджується в одних руках. Після смерті інших князів династії Романовичів єдиним володарем став син Лева Даниловича князь Юрій I Львович (13011308).

Це був могутній та розумний правитель. Він дуже вдало використав внутрішні заколоти, які відбувалися в той час у Золотій Орді. Юрій I знову пересуває південні кордони своєї держави аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу.

Він, як і його дід Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі та князем Володимирії (Волині). Він переніс столицю зі львова до Володимира-Волинського, уклав союз із мазовецьким князем Казимиром Куявським та одружився з його дочкою. Юрій І львович зійшовся з німецькими хрестоносцями з метою заручитися підтримкою і мати союзників у боротьбі проти язичницької литви. Адже литва на той час ставала дуже сильною державою.

Одним з головних здобутків короля Юрія I було утворення в 1303 р. окремої Галицької церковної митрополії. До неї ввійшли кілька єпархій: Володимирська, луцька, Перемишльська, Турово-Пінська, Галицька та Холмська.

Раніше вся Русь-Україна входила до складу однієї митрополії — Київської. Однак наприкінці XIII ст. київські митрополити перебралися зі зруйнованого монголами Києва в Суздаль. Тому заснування окремої митрополії мало велике значення для розвитку українських земель. По-перше, призначення Константинопольським патріархом окремого митрополита для королівства Руського демонструвало всьому православному світові його авторитет і могутність. По-друге, це був захист політичної незалежності давньоукраїнської держави. По-третє, утворення митрополії давало неабиякі можливості для розвитку церковної організації та традиційної культури.

1755 — при участии М. В. Ломоносова учреждён Московский университет, для которого он составил первоначальный проект.

В 1754 году Ломоносов, недовольный тем, что премия за решение объявленной Академией наук задачи досталась У. Сальхову, в сердцах отказался от кафедры химии: Миллер его слова об отказе заведовать кафедрой химии внёс в протокол, и кафедра была передана Сальхову. Лишённый лаборатории, Ломоносов с этого времени вынужден был заниматься химией у себя дома и в Усть-Рудицах.

Ломоносов сближается с любимцем Елизаветы И. И. Шуваловым, что создаёт ему массу завистников, во главе которых стоит И. Д. Шумахер. Под влиянием Ломоносова совершается в 1755 году открытие Московского университета, для которого он составляет первоначальный проект, основываясь на «учреждениях, узаконениях, обрядах и обыкновениях» иностранных университетов. В 1756 году Ломоносов отстаивает права низшего русского сословия на образование в гимназии и университете.