. Написать твір роздум "доля маленької людини у повісті гоголя .

Головною темою повісті Миколи Гоголя «Шинель» стали страждання «маленьких людей», які були визначені заздалегідь, бо в тогочасному суспільстві багато чого залежало від чину або посади. Головний герой повісті — Акакій Акакійович Башмачкін. Підкреслюючи типовість доль «маленьких людей», письменник навмисно характеризує героя непевно, використовуючи неточні дані: «трохи рудуватий», «трохи рябуватий», «один чиновник», «в одному департаменті».

Життя Акакія Акакійовича було запрограмоване ієрархічністю чиновницьких стосунків у тогочасному суспільстві. Він щодня ходив на службу, ретельно переписував службові папери. Здавалося, що автор сам був вражений настільки обмеженим духовним світом цієї «маленької людини», адже сенс свого життя Башмачкін бачив у щоденному переписуванні текстів. Він з задоволенням згадував кожний день, який минув, і зворушливо посміхався, сподіваючись на завтрашній. А коли письменник розповідає про низьку посаду героя повісті — «вічний титулярний радник», то визначає цим фатальність тих подій, які будуть пов’язані з життям Акакія Акакійовича.

Невипадково Гоголь обирає і ім’я для героя повісті, адже в перекладі з грецької «Акакій» означає «незлобливий». А приймаючи до уваги, що так звали і його батька, можна припустити, що автор подвоює цю рису характеру і акцентує увагу читачів на його неспроможності протистояти злу. Ще сумніше враження створює звертання Башмачкіна до своїх колег: «Облиште мене, для чого ви мене ображаєте?».

В реальному житті Акакій Акакійович не міг протистояти брутальності і нахабству. Тому його протест проявляється після смерті. Такий фантастичний прийом автор використав для того, щоб привернути увагу не стільки до самого героя, скільки до ставлення можновладців до «маленьких людей». Привид Башмачкіна у вигляді чиновника став з’являтися в нічному місті і здирати з перехожих шинелі, незважаючи на їх звання та чини. Привід Акакія Акакійовича не заспокоївся доти, доки не зідрав шинель з пліч «високої особи», яка його не прийняла і через яку він захворів та помер.

З’являється відчуття, що торжествує справедливість. Але задум повісті був набагато глибший, ніж помста за образу одного-єдиного Башмачкіна. Письменник застерігає від того, щоб до людей судили не за чином, щоб через маленьку посаду до людей не ставилися, як до пустого місця, адже від цього втрачається особистість, а залишається лише лушпиння, яке приховує гідність, душевні порухи і мрії.