Діти, написати твір- роздум за трагедією "Ромео і Джульєтта

рагедія Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Це історія про сварки і союз, про юнацький максималізм і людські переживання. Відомо, що англійський драматург, Вільям Шекспір, переказав у своїй художній манері історію двох закоханих, про яких існувало народне сказання в літературі Італії.

   У п'єсі піднімаються традиційні для розуміння проблеми: сила любові і ненависті, батьки і діти, борг і особисті бажання. Читаючи твір, ми поринаємо у світ юнацької пристрасті, закоханості між головними героями. Їхні почуття засновані на любові з першого погляду. Буря емоцій штовхає Ромео і Джульєтту на необдумані вчинки. Діти ворогуючих кланів, Монтеккі і Капулетті, вони стоять «на краю обриву», готові розірвати будь-які сімейні узи зі своїми рідними. Чи справжнє їхнє кохання? Хочеться вірити, що саме такими мають бути справжні почуття. Мені здається, що в юному віці серця найбільше відкриті для любові, коли це почуття надихає і забарвлює світ в різнокольорові відтінки, коли хочеться дихати одним повітрям і радіти життю. Все або нічого - такий підсумок трагедії Шекспіра.

   Автор, порушуючи тему ворожнечі між родинами Капулетті і Монтеккі, показує читачеві-глядачеві лише молодих людей з різних сімей, які намагаються самоствердитися за рахунок інших, адже це іб випробувати кращі клинки Верони, помірятися кулаками. І тут виникає питання про силу ворожнечі між сім'ями, наскільки вона мала місце в дійсності. Мені здається, що саме юнацька незрілість і привела до сумних подій, вбивства Тибальта, а потім і трагічної загибелі Ромео і Джульєтти.

     Завдяки поетичній мові трагедії «Ромео і Джульєтта» перед нами виникають і акцентуються картини моралізаторства. Людиною рухають її внутрішні принципи. Хіба не було іншого шляху для цієї пари? Чому не можна було втекти, якщо така сила їх любові, розповісти свої батькам? Тоді що сильніше: честь або кохання? Ми віримо в те, що самі собі малюємо. Ми бачимо те, що хочемо побачити. У цій трагедії юнацький максималізм якнайкраще описує й передає всю гаму почуттів ще недоспілої особистості, коли існує тільки одне правильне рішення, коли людина не шукає або не бачить інших обхідних шляхів.

   Цікавою, на мій погляд, є тема влади і всевладдя в трагедії В.Шекспіра, де батьківська влада, бажання видати Джульєтту за Паріса, розуміння якогось боргу меркне перед владою Бога. Що судилося, того не минути. Навіть сам монах, порушує прийняте правило питати благословення у батьків закоханих, сам сприяє їх союзу і всіляко намагається їм до , проявляючи справжній гуманізм. Таким чином, підкреслюється, що не існує ніякої земної влади, тільки Божа воля. Мораль прекрасної трагедії В.Шекспіра, на мій погляд, полягає в тому, що щирість і любов, що прославлені вірою, повинні правити світом, а не покірність старим звичаям і обмеженим громадським нормам.

Петр гринев - главный герой рассказа. ему 17 лет он дворянин, только что поступивший на военную службу. одно из основных качеств гринева – искренность. он искренен с героями романа и с читателями. рассказывая и своей жизни, он не стремился приукрасить ее. на кануне дуэли со швабриным, он взволнован и не скрывает этого: «признаюсь, я не имел того хладнокровия, которым хвалятся почти всегда те, которые находились в моем положении». также прямо и просто говорит он и своем состоянии перед беседой с пугачевым в день захвата им белогорской крепости: «читатель легко может себе представить, что я не был совершенно хладнокровен». гринев не скрывает и отрицательных поступков (случай в трактире, во время бурана, в разговоре с оренбургским генералом). грубые ошибки искупаются его раскаянием (случай с савельчем).         дума гринева еще не очерствела на военной службе, некоторые он сохранил до конца жизни. он содрогнулся при виде изуродованного башкира, захваченного при распространении пугачевских листовок. сильное впечатление производит на него пение пугачевцев: «невозможно рассказать, какое действие произвела на меня эта простая песня о виселице, распеваемая людьми, обреченными виселицею. их грозные лица, стройные голоса, унылое выражение, которое придавали они словам и без того выразительным, - все потрясало меня каким-то поэтическим ужасом».         гринев не был трусом. он без колебания принимает вызов на дуэль. он один из немногих выступает на защиту белогорской крепости, когда, не смотря на команду коменданта, «оробелый гарнизон не двигается с места». он возвращается за отставшим савельичем.         эти поступки также характеризуют гринева, как человека, способного любить. гринев не злопамятен, он искренне мирится с швабриным. ему не свойственно злорадство. уезжая из белогорской крепости, с освобожденной по приказу пугачева машей, он видит швабрина и отворачивается, не желая «торжествовать над униженным врагом».         отличительная черта гринева – привычка платить добром за добро умением быть . отдает пугачеву свой тулуп, за спасение маши.