Письмово висловте свої враження про твір О Довженка "Зачарована Десна"

Ця повість глибоко лірична, задушевна, ніби сповідь душі самого автора. І той маленький Сашко, закоханий у річку свого дитинства, вчить нас відчувати красу, неповторність життя. Адже дається воно тільки раз і є найвищою святістю. Красу хлопчик бачить у всьому: і в зачарованій Десні, і в мудрості діда Семена, і навіть у прокльонах прабаби Марусини, яка вражає багатством мови. І слова, що ллються з її вуст, не мають темної сили. То струмує джерело народної творчості. Те солоне й гірке слово — багатющий скарб палкої душі, скарб невмирущий, вічний.

                    хто з нас не полюбляв приміряти речі мам и чи бабусі? нам усім хотілося поскоріше вирости. були і туфлі на підборах, і сукня з діамантовими гудзиками, і хустинка з тороками.

                      ще в другому класі мені червона хустинка моєї бабусі, яку вона одягала тільки на свята. інколи, коли бабуся була на роботі, я нишком доставала її та приміряла, хотіла бути схожою на свою бабусю. у тієї хустини був свій неповторний запах. здається, вона пахла тими квітами, що були намальовані на ній.

                        коли я перейшла до п'ятого класу, то вже співала в шкільному хорі. і на свято миколая ми мали співати у народних костюмах. і хоч мама мені пошила гане українське вбрання, мені не вистачало маленької деталі. адже це була зима, і віночок не одінеш у люті морози, тому я попросила бабусю, щоб вона дала мені на один день свою червону хустку. бабуся довго не погоджувалась, бо це ж школа, все може трапитися, казала вона. але як не догодиш улюбленій онуці. щоб та булу найкраща, і вона погодилась, попередивши мене про цінність цієї речі.

                    звичайно я берегла хустку увесь виступ. прийшовши додому, я бабусі не застала. я хотіла зробити їй подарунок, виправши хустку. замочила її в теплій воді з пральним порошком, та й пішла робити уроки. незабаром прийшла бабуся. коли вона зайшла до мене в кімнату, то я помітила на її щоці сльозу. виявляється, цю хустинку не можна було залишати в теплій воді, бо всі квіти та листочки, що так яскраво "квітли" на ній, розплелися та змішалися в один незрозумілий колір. я не знала що мені робити. як просити вибачення, що говорити? ! бабуся мене заспокоювала, голубила, витирала сльози, та я не могла заспокоїтися.

                  я заспокоїлась тільки тоді, коли бабуся з шафи дістала таку ж саму хустинку, з тороками, з великими червоними квітами та зеленими листками. виявляється, у бабусі завжди було дві однакових хустини.

                  тепер я закінчую школу, але більше ніколи я без дозволу дорослих нічого не роблю.