Чому на прикладі трагедії Ромео і Джульєтта можна сказати що зло породжує зло
ДАЮ 20Б

Це приводить нас до питання, що наполегливо обговорювалося в шекспірівській критиці: чи можна визнати п'єсу трагедією в повному розумінні слова. Цьому перешкоджає крім тільки що вказаного життєстверджуючого фіналу загальний світлий фон її. Вся п'єса якось особливо «чепурить» і розцвічена. Чудова велика кількість в ній веселих сценок і жартів. Комічний елемент ми зустрінемо і в інших, пізніших трагедіях Шекспіра («Гамлет», «Макбет», особливо «Король Лір»), але там він має на меті підсилити трагічне, відтіняє його. Тут же він набуває майже самостійного значення, ослабляючи трагічне. Схожим чином і картина такого короткого, але такого повного і променистого щастя тих, що люблять (III, 5) врівноважує, - якщо не пересилює, - гіркота їх сумного кінця. З цим зв'язана і велика кількість рим, введення в діалог (у двох місцях) сонетної форми, і нерідкі риси афоризма (див., наприклад, скаргу Джульєтти, що отримала звістку про смерть Тібальта; III, 2), симетрія багатьох мотивів і епізодів, велика кількість в п'єсі музики і тому подібні «оздоби», що підсилюють веселий, життєрадісний тон багатьох місць.

Объяснение: