Чому в оповіданні А.П.Чехова за смішним приховується серйозне?
!

I    варіантрабство — ганебна сторінка в історії людства. довгий час неспра­ведлива доля перетворювала життя мільйонів людей на страхіття. особливо постраждали представники негроїдної раси. громадськість і цивілізований світ повстали проти цього суспільного явища. тільки в кінці xix століття рабство було заборонено. цієї проблеми торкається у своєму пригодницькому романі «п’ятнадцятирічний капітан» жуль верн.головні герої твору — дік сенд, місіс уелдон та її син джек, п’ятеро вільних негрів і кузен бенедікт — через зрадництво кока негору опиняються в країні, де процвітає работоргівля. письмен­ник змальовує жахливі картини переслідування африканських пле­мен, коли через десяток рабів вбивали двохсот мирних людей. цей живий товар мандрував від одного авантюриста до іншого. для рабо- торгівців життя людини — дрібниця. їхній шлях политий кров’ю безвинно вбитих людей. тільки на них чекало не менш жахливе по­карання. ж. верн виступає проти цього ганебного для людства яви­ща. воля — головна цінність у житті людини. і ніхто не має права позбавити людину волі. ii        варіантусі ми знаємо, що людське життя — це найцінніший скарб. жод­на людина не має права знущатися над іншими, позбавляти свободи. проте природа людини породжена двома стихіями — добра і зла. людина мріє бути справедливою і доброю, а насправді спричинює велике зло своїм ближнім.прикро, але й сьогодні, у двадцять першому столітті тема раб­ства, пригнічення однієї людини іншою залишається не менш ак­туальною, ніж кілька століть тому. наші співвітчизники у пошуках кращої долі вирушають на заробітки за кордон, а незахищені законом, позбавлені прав, вони стають іграшкою в руках жадібних і жорстоких людей.прикро, але й сьогодні, у двадцять першому столітті люди ста­ють рабами. сподіваючись знайти щастя, вони гинуть у страшних муках, виконуючи щодня принизливу й тяжку роботу. у романі «п’ятнадцятирічний капітан» ж. верн засуджує рабство і проголо­шує швидке визволення людства з-під цього страшного ярма. на дум­ку письменника, причини існування рабства полягають у невігластві й темноті тубільців. африканці були позбавлені можливості відсто­ювати свої людські права. їх вожді були підкуплені й залякані так званими представниками цивілізованого світу, які насправді були справжніми злодіями й вбивцями: «то були пройдисвіти різного ґатунку, злочинці, збіглі каторжники, одне слово, покидьки сус­пільства».страшні картини, змальовувані письменником, переконують нас в антиприродності, немилосердності встановленого в африці при­бульцями з материка ладу. полонений капітан «пілігрима» на власні очі бачить весь жах життя невільників, з якими поводилися гірше, ніж з тваринами. так, наприклад, у каравані алішу було більше п’ятисот невільників, але серед них не було літніх чоловіків. для ринку годилися тільки здорові юнаки, молодики та діти, тому всіх інших просто безжально вбивали під час облав. бідні матері тягли за собою босих і голих малюків, оскільки вже не мали сили нести їх на руках.жінки й чоловіки, ледь прикриті шматками цупкої тканини, страждали від ран та виразок. наглядачі шмагали невільників нага- ями ні за що ні про що. якщо хтось із бідолах падав від хвороби чи знемоги, адже не годився на продаж, його добивали з рушниць або ножами. рабів ставили по двоє та з’єднували колодкою — «жердиною футів шість завдовжки і рогачами на кінцях, що замикалися залізни­ми скобами на шиях». вільними залишалися тільки руки та ноги, щоб іти й нести важку ношу. невільників майже не годували, їм роз­давали по пригорщі маніокового борошна аби хоч трошки підтримува­ти фізичні сили. страшною була доля тих, хто знесилений падав на землю. за караваном скрадалися хижі звіри, які відразу розривали нещасних. дік сенд згадував, що за тиждень «подорожі» померло близько двадцяти чоловік.на ринку рабам дивилися зуби й примушували приносили па­лицю, щоб подивитися, як вони бігають: «усі, чоловіки й жінки, переймались почуттям глибокого сорому й кривди за свою знева­жену людську гідність. хіба що діти не розуміли, як їх принижу­ють». не менш жахливим було становище підданих африканських вождів, які фактично нічим не відрізнялися від рабів. володар міста казонде, в якому знаходився один із найбільших невільницьких ринків, був розпусним п’яницею. з власної примхи він калічив рабів, воєначальників, міністрів. підданці нетерпляче чекали його смерті. насправді ж смерть муані-лунга принесла багато страждань. за давньою традицією, разом із померлим вождем ховали заживо його рабів.чи боялися работоргівді чого-небудь в цьому світі, вбивши своєю поведінкою будь-яку віру в добро й милосердя? на думку письмен­ника, такою силою була цивілізація. ж. верн неодноразово наголо­шує, що діяльність науковців, таких як лівінгстон, була спрямова­на проти рабства. якби там, в європі, прислухалися до голосу оче­видців й вживали відповідних заходів, рабство було б знищено.як бачимо, сподівання письменника були марними. людство ще не знайшло справедливого покарання для тих, хто порушує закони моралі й знущається над людьми.