яким був задум автора щодо твору Дон Кіхота?

Відповідь:

Роман був опублікований в двох томах. Перший вийшов в 1605 році, другий – в 1615 році. Роман замислювався як пародія на лицарські романи. Згодом переведений на всі європейські мови, цей роман понині є однією з найпопулярніших книг, а у 2002 році визнаний кращим романом у світовій літературі.

Стимулом до створення книги послужив роман «Інтерлюдії романсів», що висміює фермера, який зійшов з розуму після прочитання безлічі лицарських романів. Бідний фермер кинув свою дружину і став поневірятися по білому світу – що, в свою чергу, зробив і герой роману Сервантеса (за винятком того, що Дон Кіхот не був одружений). Цей сюжет був з підтекстом: точно так само вчинив і Лопе де Вега, після написання своїх численних автобіографічних любовних творів покинув сім’ю і відправився у флот Непереможної Армади.

Відомий інтерес Сервантеса до балад. І причини для глузування над літературним конкурентом у нього явно були: п’єси Лопе де Вега були популярніші творів самого Сервантеса. Вивести під маскою літературного персонажа свого ворога і вдосталь насміятися над ним – прийом відомий. Одним з аргументів на користь цієї гіпотези є те, що Дон Кіхот, хоч і видається затятим шанувальником рицарських романів, в першій редакції розповідав про свої любовні пригоди.

Роман складається з двох частин: перша «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі», опублікована в 1605 році; і друга «Друга частина геніального лицаря Дон Кіхот з Ламанчі», опублікована в 1615, щоб відновити добре ім’я письменника. Справа в тому, що в 1614 році була опублікована друга частина Дон Кіхота, написана якимсь Авельянедой (це був псевдонім самозванця. Його справжня особистість досі не встановлена).

Роман Авельянеди носив пародійний характер і різкі випади проти Сервантеса. У другій, цієї частини, Сервантес дає Авельянеда відсіч. На початку другої частини Сервантес в «Присвяті графу Лемоскому» згадує про підробленого Дон Кіхота. Також він наприкінці роману назвав Авельянеди «брехливим торседільясскім писакою» і писав, що Авельянеда «не має права перетягувати його кістки (тобто, кістки Дон Кіхота) в Стару Кастилію» (наприкінці підробленого «Дон Кіхота» обіцялося розповісти про пригоди Дон Кіхота і Санчо Панси в Старій Кастилії).

в 1843 года тургенев познакомился с гастролировавшей в петербурге знаменитой французской певицей полиной виардо и полюбил ее. в 1845 году он на время последовал за ней во францию, а в начале 1847 года уехал заграницу уже надолго. отъезд вырвал тургенева из привычной и светской среды, новые условия жизни побудили его углубиться в себя и многое переоценить. он достигает настоящего профессионализма в своей писательской работе, его взгляды на искусство становятся более простыми и строгими. в заграничном уединении пробудились давние впечатления. в памяти возникли картины деревенской и усадебной жизни, пейзажи, разговоры, встречи, бытовые сценки. так зародились «записки охотника», которые принесли тургеневу широкую известность. еще перед отъездом писатель передал в журнал «современник» очерк «хорь и калиныч». неожиданный успех очерка, опубликованного в начале 1847 года, навел тургенева на мысль написать целый ряд других таких же. на протяжении пяти лет они появляются друг за другом на страницах «современника», а в 1852 году автор выпускает их отдельным изданием. тургенев пишет ряд повестей о людях, «вывалившихся» из социальной среды, к которой принадлежат по происхождению и воспитанию. этой теме посвящены «дневник лишнего человека» (1850), «два приятеля» (1853), «затишье» (1854), «переписка» (1854), «яков пасынков» (1856). герои этих повестей терпят неудачу в попытках заняться полезной деятельностью или найти личное счастье. причиной драмы «лишнего человека» тургенев считал столкновение его духовных интересов и стремлений с отсталым российским общественным укладом. тургенев долго не находит никаких оснований для надежды.

перелом намечается в первом тургеневском романе «рудин» (1855), написанным в разгар проигранной крымской войны. тургенев пытается осмыслить завершившуюся эпоху, выделив самое важное в ней. проблему «лишнего человека» он видит по-новому. рудин, герой романа наделен ореолом пророческой исключительности. характер рудина предстает своеобразной загадкой общественной жизни. летом 1858 года тургенев возвратился в россию из европы.