История Казахстана Нужно в течение 20 мин скорее

КАЗАХСТАН, Республіка Казахстан – д-ва в Центр. Азії. На зх. омивається Каспійським м., на пн. межує з РФ, на сх. – з Китаєм, на пд. – з Киргизією, Узбекистаном і Туркменистаном. Тер. – 2717,3 тис. км². Столиця – Астана. Адм.-тер. поділ – 14 обл. Нас. – 15,19 млн осіб (2005). Етнічний склад: казахи (57,2 %), росіяни (27,2 %), українці (3,2 %), узбеки (2,7 %), німці (1,6 %), татари (1,6 %), уйгури (1,5 %) та ін. (5 %). Держ. мови – казахська, російська. За конфесійною належністю нас. К. поділяється на – мусульман-сунітів (47 %), православних (44 %), протестантів (2 %) та ін. (7 %). 16 груд. 1991 була проголошена незалежність К. За формою правління це президентська республіка. Президент є главою виконавчої влади й обирається строком на 7 років. Згідно з конституцією, прийнятою на референдумі 1995, президент має право, зокрема, ініціювати внесення поправок до осн. закону, призначати й відправляти у відставку уряд, розпускати парламент, проводити референдуми та призначати голів виконавчої влади на місцях. Законодавча влада представлена двопалатним парламентом, який складається з Сенату (39 сенаторів) та Мажилісу (107 депутатів). 32 сенатори (по 2 від кожної області та міст Астана й Алмати) обираються непрямим голосуванням терміном на 6 років, 7 сенаторів призначаються за президентською квотою. Половина складу Сенату оновлюється кожні 3 роки. Довічними сенаторами є всі колиш. президенти країни. Депутати Мажилісу обираються прямим голосуванням терміном на 5 років за пропорційною з 7-відсотковим бар'єром системою.

Перші держ. утворення на тер. К. з'явилися в 1 тис. до н. е. – це були союзи сакських племен. 238 до н. е. одне з таких племен – парни (дахи) на чолі з родом Аршакідів заснувало в Ірані нову імперію – Парфянське царство.

Від 3 ст. до н. е. на тер. К. виникає кілька ранніх д-в кочовиків. У пд.-сх. ч. К., т. зв. Семиріччі (Джетису), була утворена

д-ва Усунь. Тоді ж у середній течії р. Сирдар'я існувала д-ва кангарів. На зх. від них кочували чисельні племена аланів, землі яких розташовувалися на пн. від Аральського й Каспійського морів. Частина племен аланів розбила скіфів і пішла в Пн. Причорномор'я і далі в Європу. 47 до н. е. після поділу хунських племен на дві групи – пн. і пд., пн. хуни переселилися в країну кангарів, де впродовж кількох наступних століть асимілювалися місц. племенами, давши поштовх творенню нової народності, яка увійшла в історію під назвою гунів. 375 гуни на чолі зі своїм правителем Баламбером рушили на захід, форсували р. Дон і розбили племінний союз остготів (див. Готи). Рятуючись від гунів, племена вестготів переселялися на зх. землі. Ці події дали початок Великому переселенню народів.

До серед. 5 ст. н. е. давні д-ви К. практично припинили існування.

Тер. Семиріччя та Сх. К. на поч. 5 ст. була окраїною імперії жужанів, з центром у Монголії. 551 один з алтайських союзів племен – ашина – за до Китаю розгромив жужанів. Просуваючись на захід, вони захопили тер. аж до Аральського моря. Невдовзі це плем'я утворило Тюркський каганат (слово "тюрк" означає міцний, сильний; спочатку ним іменували членів сім'ї правлячого роду Ашина, згодом – усе плем'я ашина, а потім і всі підвладні Тюркському каганату племена; див. Тюрки). Процвітання каганату забезпечувалося завдяки тому, що він контролював товаропотік, що йшов по Великому шовковому шляху, однак тривало це недовго. В 2-й пол. 7 ст. тер. Тюркського каганату перейшла під контроль Китаю. Впродовж 8–10 ст. на тер. Семиріччя існувало кілька держ. утворень, зокрема, д-ва Тюргешей та Карлуцький каганат. Це був період міжусобних війн та боротьби із військами арабів, що час від часу вторгалися на тер. Семиріччя. 940 владу в Cемиріччі захопила нова династія. Один з перших її правителей прийняв іслам і взяв титул Дослан Карахан. Була утворена д-ва Караханідів, іслам у ній став держ. релігією, араб. графіка замінила давньотюркську. Розпочинається процес осідання кочовиків. 1141 Караханідська д-ва потрапила у васальну залежність від киданів.

1219–24 тер. К. була підкорена Чингізханом і увійшла до складу Монгол. д-ви. Після смерті Чингізхана на тер. К. було утворено три улуси (володіння): найбільшу степову частину отримав старший син Джучі, пд. і пд.-сх. – відійшли до Чагатая, пн.-сх. – до Угедея. Землі Джучі отримали назву Улуг улус (Великий улус) й були успадковані його сином – Бату (див. Батий). У сх. джерелах Улуг улус відомий як Ак Орда (Біла орда), а в руських літописах пізнішого часу – Золота Орда. За монгол. правління на тер. К. припинилися міжусобні війни, розвинулися торгівля й містобудування.

На рубежі 14–15 ст. улуси Чингізидів роздробилися на відособлені д-ви. На основі місц. етнічних груп виникли ханства – Моголістан, ханство Абулхайра (Д-ва кочових