1. До якого жанру слід віднести твір О. Стороженка "Скарб"? 2. Яке спрямування твору О. Стороженка "Скарб"?
3. Як називається художній прийом, використаний автором в описі своїх героїв, коли їхні якості перебільшуються?
4. Які основні заняття Павлуся?
5. Чому Павло відмовлявся йти на вечорниці?
6. Яке прізвисько було в Павлуся?
7. Коли хлопці пішли шукати скарб?
8. Що відповів Павло парубкам, які просили його піти з ними за скарбом?
9. Як парубки вирішили пожартувати над ледачим Павлом?
10. Як склалося подружнє життя Павлуся?
11. Хто, на думку письменника, є щасливим?
12. Яке значення назви твору "Скарб"?

1. Жанр: гумористичне оповідання з елементами фантастики. 2. Тема: зображення щасливої долі Павлуся Лежня, який протягом свого життя був ледачим і в той же час байдужим до всього. Ідея: засудження заздрості, підступництва тих, хто зазіхає на чуже майно, ледачого, паразитичного життя. 3.Гіпербола 4. Неробство, бездіяльність, нудьга - ці слова якнайкраще характеризують життя Павлуся. Він звик нікому не допомагати, жити лиш у своє задоволення. Павлусь - справжній егоїст, який не переймається життям інших людей, навіть рідних батьків. 5. І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. 6. Павло Лежень 7. На Зелені свята 8. "Не пiду! - вiдiзвався Павлусь. - Ходiм бо! - просять парубки, аж кланяються. -Ми тебе так з периною на руках і поне i семо; не тебе нам треба, а твого щастя. Як ти з нами будеш, то може Бог дасть, i знайдемо скарб. Еге!... як Бог дасть, то й у вікно вкине! - вiдказав Павлусь: - Не піду!" 9.Вкинули йому хорта в будинок через вікна 10."Знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки, працьовиті та слухняні, а не такі, як їх батько." 11.На думку письменника щасливчиком був Павлусь. 12.Скарб – узагальнений образ щастя. І хоча люди заздрили Павлусеві, вважали що щастя приклеїлося до нього, та жити, так, як він, вони не хотіли. Щасливим не був і Павлусь, бо він нічого у своєму житті не бачив, окрім того, що їв та спав. А такий іб життя людині щастя не приносить

Яне думаю, що сьогодні існує такий народ, який вагається, якою ж мовою йому спілкуватися. коли я думаю про те, що багато наших співвітчизників соромляться розмовляти рідною українською мовою, а то й зовсім її не знають, мені становиться соромно и боляче. боляче за невважливе ставлення до рідної мови, до мови, яка заслужено вважається однією з самих милозвучних у світі. соромно за те, що поводимося ми з батьківською мовою по-дикунські, користуючись нею лише у крайніх випадках. звернувшись до світової історії, можна побачити, що навіть стародавні народи ніколи не замислювались над тим, якою мовою їм розмовляти – своєю рідною, чи мовою сусідніх народів. не менш яскравим прикладом поважливого ставлення до своїх традицій, до своєї культури та до своєї мови є індійські, африканські та австралійські племена. ці нерозвинені племена, далекі від цивілізації, примушені були вчити мову їх колонізаторів, але, незважаючи на це, до нашого часу зберегли культуру та мову своїх племен і досі добре на ній розуміються. від душі хочеться вірити, що пройде час і українська мова не залишиться для наших співвітчизників лише державною мовою для службового використання, а стане мовою повсякденного спілкування. хочеться вірити, що ми будемо чути рідну мову на вилиці, в родині, будемо нею спілкуватися та думати по-українські. а поки що залишається чекати, коли прийде до нас усвідомленні важливості рідної мови. лише після цього ми зможемо в повній мірі вважати свою країну великою європейською державою. україна – вільна та демократична держава, тому ніхто тне забороняє спілкуватися громадянам на тій мові, яка їм більше до вподоби, але знати рідну мову, вміти її розуміти та розмовляти по-українські повинен кожен справжній патріот і громадянин україни. не слід забувати про її вивчення, адже ми не дивуємось, що багатонаціональне населення сполучених штатів поважає державну мову, а основною умовою отримання американського громадянства є гарне знання ійської. чому ж тоді наші співвітчизники й досі не можуть визначити місце української мови в житті сучасного українського суспільства і незалежної держави? кожний із нас повинен усвідомлювати, що «не можна любити народів других, коли ти не любиш вкраїну». з цими словами володимира сосюри важко не погодитись, бо це й насправді так – любити свою країну – це любити і знати її культуру, її традиції та її мову. любити свою країну – це усвідомлювати себе маленькою часточкою могутнього народу, який протягом багатьох віків прагнув до свободи та незалежності и врешті-решт домігся цього. як сказав відомий російський письменник м. пришвін – «я» можна сказати лише рідною мовою». мені і моїм одноліткам треба добре вчити рідну мову, знати та поважати її, не соромитись розмовляти українською, бо це мова великого кобзаря, мова великої літератури, відомої у всьому світі, мова наших предків та наших нащадків. розвиток усіх сфер життя нашого суспільства залежить від мови, а обмежене спілкування на ній може до обмеження культурного рівня наших сучасників і майбутніх поколінь. це ще одна вагома причина, з якої треба знати і вчити українську мову.