Закінчити твір "бузя"

Ліричний роман Шолом-Алейхема — один з найпоетичніших творів світової літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мову й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша — сповненого світлого смутку, посмішки, чарівності.

Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися й уже здійснюються в любові Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються з внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється занадто слабким, щоби протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповітам старовини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає в тому, що він не зміг утримати любов, яка щойно зароджувалася, не звільнив свою царівну. Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена в цьому творі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху.

У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих ігор, коли почуття любові лише зароджувалося, до дорослого життя, прощання з дитинством.

Міркуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. Отже, твір Шолом-Алейхема — це ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання.

У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «Наш будинок — палац. Я — принц. Бузя — принцеса... Це наше небо, наш вітерець, наші пташки — все наше, наше, наше!». Вони були з’єднані в ньому, як закохані Соломон і Суламіт у біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя вже в дитинстві зіткнулася з жорстокістю світу: батько її потонув, а мати покинула її. Шімек відчуває ворожість світу, коли дитинство вже в минулому, а кохання втрачене: «Наш двір уже не виноградник Царя Соло- мона, що в «Пісні над піснями». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.

Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки її особливостям — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, який тягнеться нескінченно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий червоними квіточками прикрашений квітами».

Роман пройнятий не лише символікою біблійної «Пісні пісень», а й фольклор¬ними, авторськими символами: це образи казок з «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і великодні молитви, символи вечірнього сонця, чарівної гори. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов’язаний із героїнею роману: «Хмарка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося ... Бузя припинила плакати, і все ожило. Сонце сяяло, як і раніше». Образ Бузі, наче сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, як сонце, йде за горизонт: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.

Мрія про ідеальну любов залишається нереалізованою, але в фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже «початок, початок найсумніший, кращий від найрадіснішого кінця». Які б радості та печалі не принесла подальша доля героєві роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам’яті.

Перед прочтением данного анализа рекомендуем ознакомиться со стихотворением Три пальмы.

История создания – Стихи написаны в 1838 году. Опубликованы – в 1839.

Тема стихотворения – Нужно быть осторожным в своих Богу – молитвы могут быть услышаны и тогда за исполнением желания следует расплата. Не стоит желать себе другой участи, необходимо смириться со своим предназначением.

Композиция – кольцевая, строится на антитезе: жизнь-смерть.

Жанр – .

Стихотворный размер – состоит из 10 строф, написанных двусложным трехстопным амфибрахием с использованием рифмы секстина со смежной рифмовкой.

Главный герой – три гордые пальмы, которые опечалены своим одиночеством. Они растут в пустыне и считают, что живут свою жизнь зря, так как не выполняют своего предназначения – не дают тени людям в зной.

Метафоры – песок крутился столбом, пылающая грудь

Эпитеты – ручей звучный, роскошные листья, гордые пальмы, почвы бесплодной, махровою главой.

Сравнения – люди – «малые дети», караван «шел, колыхаясь, как в море челнок».

Олицетворения – родник пробивался, шепчутся листья с гремучим ручьем, приветствуют пальмы нежданных гостей.

Подробнее: https://obrazovaka.ru/analiz-stihotvoreniya/lermontov/tri-palmy.html

Объяснение: