Комментарий, моральный урок повести "Климко"

Ми чуємо це слово з дитинства, але про те, що воно значить, починаємо замислюватися тільки тоді, коли починаємо дорослішати. причому, мені здається, розуміння це приходить не під час прямої відповіді на поставлене запитання, а поволі.  коли ми бачимо що піднімаються на п’єдестал пошани спортсменів-переможців, або коли чуємо про останні досягнення вчених – представників нашої країни … починаєш по-справжньому пишатися своєю причетністю – по праву народження – до великих досягнень і звершень.однак є й мала батьківщина – це те, що ти бачиш кожен день. досягнень і звершень не так багато, і масштаб значно менше. не кожен може похвалитися тим, що назва його містечка або навіть деревеньки відомо де-небудь за межами району. більш того, багато молодих людей в мріях пов’язують своє майбутнє з далекими від місця народження краями.я вважаю, що соромитися своєї малої батьківщини може тільки нерозумна людина. той же, хто серйозно ставиться до життя, розуміє, що без малої батьківщини великої країни просто не може бути. як струмочки наповнюють повноводну річку цілющою вологою, так і безліч малих містечок і сіл утворюють велич величезної держави. моя батьківщина … що вона для мене? це чудова природа: чиста річка, ліс з великою кількістю грибів і ягід, луки з травою по пояс. це бабусин будиночок і козенята, які стрибають у неї на подвір’ї. це моя школа з невисоким ґаночком … це все те, чого, думаю я вже зараз, буде мені дуже сильно не вистачати, коли я буду освоювати професію після закінчення школи.а саме лавного багатство моєї малої батьківщини – це люди, добрі, привітні, чуйні. саме вони славу мого краю. багато хто з них все життя трудяться на одних і тих же робочих місцях, чесно виконуючи свої обов’язки. але саме їх працею тримається життя моєї малої батьківщини – і фортеця і міць батьківщини великий.