Увлечения Остапа и Андрия
Попроще

Главные герои повести Николая Васильвича Гоголя «Тарас Бульба» - Остап и Андрий.

Очень большое влияние на них оказал их отец – опытный полковник Тарас Бульба. Остап был полностью согласен с отцом, его целью в жизни было побывать в Запорожской Сечи и совершить подвиг. Его девиз – «бой и пиршество» . Андрий же видел в жизни другой смысл. Он учился охотнее брата, интересовался искусством. Он не презирал женщин, как отец и другие казаки. Андрий, как и Остап, признавал отца своим единственным судьей.

И Остап, и Андрий гордые, с чувством собственного достоинства. Оба брата доры, но Остап – к Андрию, отцу, казакам, а Андрий – даже к врагу: он полячку. Братья были патриотами, защитниками Родины, но Андрий не справился со своими чувствами и стал предателем.

Остап в бурсе учиться не хотел и даже четыре раза закапывал свой учебник. Но когда Тарас Рассердился и сказал, что Остап никогда не увидит Сечи, если не выучится в бурсе, Остап стал прилежным, трудолюбивым и старательным учеником, одним из первых. Он был хорошим, надежным товарищем, бурсаки его уважали, охотно слушались. Он был честным и прямодушным – когда его наказывали, он не увиливал. Андрий же был изобретательным, хитрым, ловким, избегал наказаний. Он предводитель бурсаков, но в то же время скрытный, любит уединение. У него развит эстетический вкус.

Уже в первых боях проявилось, что Андрий был легкомысленным, отважным, отчаянным и видел в битве «бешеную негу и упоение» , «запальчивое увлечение» . А Остап, хладнокровный, расчетливый, спокойный, уверенный в своих силах, предусмотрительный, разумный, продумывал свои действия.

«О! да это будет со временем добрый полковник! – Говорил Тарас об Остапе, - ей-ей будет добрый полковник, да еще такой, что и батька за пояс заткнет! » А про Андрия он говорил: «И это добрый – враг бы не взял его! – вояка! не Остап, а добрый, добрый тоже вояка! »

Битва под Дубно - решающее испытание для Андрия и Остапа. После нее, ночью Андрий предел Родину, товарищей, семью. А когда на следующий день он выехал бить своих, Тарас проклял его и свершил над ним свой суд – убил его.

Остапа же взяли в плен, и через неделю повели на публичную казнь. Он выносил пытки, как исполин. Но когда подошел черед последних мук, он упал духом, ему захотелось повидать отца перед смертью и закричал: «Батько! где ты? Слышишь ли ты? » - «Слышу! » - и этот ответ Остапу перенести страдания. Остап Бульба погиб за родину.

И у Андрия, и у Остапа было героическое начало, но Остап так и остался героем, а Андрий не смог совладать со своими чувствами, и они победили разум – Андрий предал Родину.

Объяснение:

максимально просто

Найулюбленіший  еллінський герой геракл  був сином зевса та земної жінки алкмени. йому присвячено безліч літературних творів, скульптур, картин, що належать уславленим митцям усього світу. і нині створюються мультиплікаційні фільми та комп'ютерні ігри про подвиги геракла (геркулеса, як його називали римляни).  насправді його звали алкідом («сильним»). ім'я геракл він отримав через ненависть до нього дружини зевса — гери. в дослівному перекладі слово «геракл» означає «уславлений герою», або «завдяки гері». це протиріччя помічали вже давні греки. але так воно й було — гера, ненавидячи геракла, ставила на його шляху всілякі перешкоди, чим сприяла тому, що герой, долаючи їх, щораз більше прославлявся.  зевс із нетерпінням чекав на народження геракла, який мав олімпійцям перемогти у війні з гігантами. він знав наперед, що його син стане неперевершеним еллінським героєм. та не так гадала гера. у день, коли повинен був народитися геракл, зевс перед богами-олімпійцями став похвалятися тим, що малюк з його нащадків, який у цей день з'явиться на світ, буде володарем мікен. однак хитра гера вдала, що не вірить у похваляння чоловіка і при свідках попросила зевса поклястися незламною клятвою богів, що саме так і буде. а зевс, не помітивши підступу, таку клятву дав. тоді гера затримала пологи алкмени і прискорила народження еврисфея, сина цариці мікен, який дійсно доводився зевсові нащадком — правда, правнуком, а не сином, як геракл. аж тоді зевс збагнув, як його ошукано, та було вже пізно — клятву не можна було порушувати. так володарем мікен став хирлявий і боягузливий еврисфей, а геракл ще й повинен був йому служити. та гері й цього було мало — вона задумала вбити хлопчика ще маленьким, пославши до нього в колиску двох величезних отруйних змій. проте немовля мало таку надзвичайну силу, що своїми маленькими рученятами вмить задушило гадів. так геракл ще дитиною став змієборцем.  із гераклом пов'язаний цікавий еллінський міф про виникнення сузір'я, яке ми називаємо чумацьким (або молочним) шляхом. зевс, ще до народження геракла, мріяв зробити сина безсмертним. однак для цього той мав не лише бути сином бога, а й хоча б раз напитися молока богині. тому хтось з олімпійців хитро підсунув немовля в ліжко до гери вночі, коли та спала, щоб воно, не розбудивши богиню, напилося її молока. але малий пустун почав смоктати з такою силою, що гера спросоння різко відштовхнула його від себе, а її молоко забризкало небосхил. так і виникла наша галактика — молочний шлях, яку росіяни називають «млечным путем», а ійці — «milky way». та й саме слово «галактика» походить від грецького «gаіакtікоs» — «молочний».  виховував геракла мудрий кентавр (міфічна істота, нижня частина тіла в попрямував далі. він перейшов через рифейські гори (урал) і потрапив до країни гіпербореїв. там стояв титан атлант, батько тих самих гесперид, які стерегли яблука, потрібні гераклові. як ви вже знаєте, за участь у титаномахії атлант був покараний: мусив тримати на плечах величезний важкий небосхил. від неймовірного напруження його ступні вгрузли в матір-землю. за порадою мудрого прометея, геракл запропонував атлантові трохи потримати замість нього небо, а тим часом той перепочине і принесе яблука гесперид. атлант приніс яблука, але сказав гераклові, що віддасть їх еврисфеєві сам, а геракл нехай потримає небо замість нього. звичайно, такого напруження герой довго б не витримав, адже він не мав сили титана. і геракл схитрував: він неначе погодився із пропозицією атланта, але попросив того трохи потримати небо на плечах, поки геракл підмостить собі на голову подушку, а то, мовляв, тверде небо віддавило йому плечі й голову. простакуватий титан погодився і знову взяв небосхил на свої плечі. а геракл схопив три яблука гесперид і помчав до еврисфея. той отримав яблука, але так розлютився черговою перемогою геракла, що кинув їх героєві. згодом афіна повернула яблука .  і останнім,  дванадцятим, подвигом геракла була небезпечна мандрівка до аїду за страшним сторожем підземного царства — триголовим псом кербером.  знову еврисфей послав геракла на вірну смерть, адже з аїду не повертався ніхто. бог аїд дозволив йому забрати потвору, але за однієї умови — не використовувати зброї, подолати його голіруч. а це було неможливо, адже кербер був триголовою потворою, мав тулуб, усіяний зміїними головами, та ще й драконячий хвіст. проте геракл ледь не задушив кербера, потім узяв його на повід і відвів до еврисфея. той і так був боягузливим, побачивши ж цю потвору, взагалі онімів і лише замахав до геракла руками: мовляв, негайно відведи це страхіття назад до аїду, я тобі зараховую всі подвиги і відтепер ти можеш бути вільним. геракл відпустив кербера, і той одним стрибком повернувся до аїду. так закінчилася служба геракла в еврисфея.