выполнить 2ой вариант

1) 1530-1584

2) Внутренняя политика:

Деятельность Избранной Рады (1547-1560) - Военная реформа, Судебник 1550г, Стоглавый Собор, Губная реформа, Формирование приказной системы, Опричнина

3) Внешняя политика:

Цели: выход к Балтийскому морю, присоединение остатков Золотой Орды.

Казанские походы: первый поход - 1547-1548, второй поход - 1549-1550, третий поход - 1552 (Итог - взятие Казани)

Астраханские походы: 1554, 1556 (Итог - Астрахань взята без боя)

Крымские походы: 1558, 1559 (Итог - освобождение русских пленных).

Война со Швецией 1554-1557. Победа русских войск.

Ливонская война (1558-1583) - поражение. 1582 - 10-ти-летнее Ям-Запольское перемирие с Речью Посполитой. 1583 - Плюсское перемирие со Швецией, Освоение Сибири

4) Итог: успешные реформы Избранной Рады в начале правления, успешные походы в начале правления, введение опричнины в 1564 году. Итогом опричнины является: разорение страны, сокращение населения, поражение в Ливонской войне. Увеличение территории гос-ва за счет присоединения юных, восточных, юго-восточных земель, но потеря западных и северо-западных (отказ от Эстляндии, потеря Нарвы, Копорья, Ивангорода). В 1581 году началось освоение Сибири Ермаком.

1.    Початкова історія християнства

Могутня Римська імперія немовби в міцних лещатах тримала в покорі завойовані народи. Будь-які спроби звільнитися з-під римського володарювання зазнавали невдачі. Численні народи стогнали під ярмом не лише римських завойовників, а й власних гнобителів.

Поступово втрачаючи віру у визволення власними зусиллями, пригноблені народи дедалі більше сподівалися на порятунок від надприродної сили, тобто від Бога. Знедолені чекали встановлення царства справедливості, але минав час, а жодних змін не відбувалося. Усі релігії, які існували на той час, не давали людям такої надії. Однак у І ст. н. е. утворилася нова релігія, що сповідувала віру в одного Бога — справедливого й милосердного, єдиного для всіх людей, який мав прийти на землю. Вона дістала назву християнство й проповідувала по всьому світові ідеї добра, милосердя та любові до всіх людей.

2.    Ісус Христос

У І ст. н. е. народи східних провінцій Риму склали перекази про те, що Бог уже приходив на землю, та люди його не впізнали. Він з'явився у вигляді дитини, що народилася в сім'ї пересічних людей — теслі Йосифа та його дружини Марії. Змалку ця дитина на ім'я Ісус відрізнялася від решти дітей глибиною розуму, незвичними вчинками. Досягнувши тридцяти років, Ісус подався мандрувати, збираючи навколо себе апостолів (своїх учнів і прибічників).

Зустрівши на березі річки Йордану святого проповідника Іоанна, Ісус прийняв від нього хрещення й почав проповідувати серед удейського люду ідеї справедливості та милосердя. Ці ідеї були дуже незвичними для того часу, не всі були спроможні їх правильно зрозуміти. Нові моральні   засади бентежили, зачаровували й приваблювали численних бідняків і рабів. З волі іудейських священиків, які бачили в Ісусі свого суперника, його віддали на суд  римській владі як людину, що підбурювала населення до повстання проти Риму. За наказом прокуратора Іудеї Понтія Пілата Ісуса було страчено — його розіп'яли на хресті.

Але учні та послідовники Ісуса не зреклися свого вчителя. Вони розповідали всім, що на третій день після страти Ісус з'явився перед ними живий і обіцяв, що повернеться на землю ще раз, аби встановити царство справедливості. Минали роки, повернення Ісуса з надією чекали всі, хто вірив у його вчення.

Оповіді про життя й смерть Ісуса були записані в різних варіантах. Так з'явилися Євангелія, написані його учнями. Крім цього, у країнах Східного Середземномор'я та в самому Римі виникли записи численних висловів і заповітів Ісуса до людей. Усі, хто вірив у вчення Ісуса, вважали, що він є Христос. Тому віра в Христа дала назву всій релігії — християнство.

Священною книгою християн була і є Біблія, яка проповідує основний зміст християнської релігії. Детальніше про зміст Біблії, про тексти, що є в ній, ви дізнаєтеся на уроках зарубіжної літератури в старших класах.

таблиця

3. Перші християнські громади

Ідеї християнства приваблювали тисячі людей. У багатьох містах Римської імперії прибічники Христа стали створювати численні громади християн — об'єднання вірних. Цей процес значно прискорювався тим, що християнська релігія не визнавала відмінностей між людьми різних національностей, походження, майнового стану. Згодом нова релігія потрапила до самого Рима, де також з'явилися християнські громади.

Імператорська влада в Римі й провінціях активно боролася з християнами: прибічників нової релігії кидали до в'язниці, страчували, віддавали на розтерзання диким звірам задля розваги глядачів у цирках. Але все одно християнство поширювалося й на початку IV ст. до н. е. цілком заволоділо свідомістю людей.

Змінилось і ставлення римської влади до християнства. Імператор Константин у 313 р. оголосив його державною релігією імперії. У 325 р. у місті Нікеї (Мала Азія) зібрався Перший Вселенський Собор. Цей Собор дібрав серед численних священних текстів ті, що відповідали вимогам нової релігії, і оголосив їх канонічними (єдино вірними).

До священних текстів віднесли чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна), Послання апостолів, описи їхніх діянь і Апокаліпсис. Так було узаконено Новий Завіт.

Собор — зібрання вищих християнських священиків.

Апокаліпсис — складова Біблії (Нового Завіту); одкровення святого Іоанна Богослова.

Іудаїзм — давньоєврейська релігія, віра в бога Яхве.

Папа — глава християнської церкви; найперший християнський священик, архієпископ міста Рима.

Нова релігія виникла і формувалася в середовищі, де панував іудаїзм, тому в християнстві збереглося багато елементів іудейської релігії. Але вони не суперечили одне одному. З того часу Старий Завіт (викладення основ іудейської релігії) і Новий Завіт (основи християнського вчення) поєднали у священну книгу — Біблію. Християнські громади об'єдналися в релігійну організацію — християнську церкву, на чолі якої стояв архієпископ Рима (глава християнської общини) — папа.

4. Ставлення римських імператорів до християн