Твір на тему: «Народні традиції— це культурна спадщина народу чи пережиток минулого?»

Поза сумнівом, Народні традиції – це культурна спадщина, до того ж у кожного народу – своя. Їх іс­торія сягає глибини віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. І ми, нащадки великого народу, повинні берегти і примно­жувати це народне багатство, аби усвідомити, що є його частиною. Усвідомлення своєї причетності до великого народу є усвідомленням себе самого, своєї значимості у світі. Той, хто не знає своєї культури, цурається мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів. Скільки обрядів довелося мені побачити: і весіл­ля, і свято Купала, і свято першого снопа!

Мені по­щастило брати участь в Усіляких Різдвяних дійствах… А скільки ще не побачено! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збага­тити його. Згадаймо хоча б безсмертні Твори І. Котляревсь­кого ” Наталка Полтавка “, Г. Квітки-Основ’яненка ” Маруся “, М. Коцюбинського ” Тіні забутих предків, автобіографічні твори О. Довженка “Зачарована Дес­на”, М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять” та ін., у яких зображено широку палітру народних традицій.

Я із задоволенням читаю книжки, які містять ін­формацію

про історію і культуру інших народів, по­рівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших народів. Доволі приємно, коли ви­являється, що Українські традиції – багатші, мова – милозвучніша, пісні – мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто.

Отже, будучи частиною народу, не можна не ці­кавитися його душею, його життям – народними традиціями, що є його культурною спадщиною, бо, як писав Антін Могильницький: Кожен нарід, хоть би дикий, Любить свій родимий край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай.

(243 слова)

Велекий человек.

Ел еду. Макороны, суп, кашу.

И всё