Конспект о композиторе Перголези 6 класс

Джова́нни Батти́ста Перголе́зи (итал. Giovanni Battista Pergolesi; 4 января 1710, Ези — 16 марта 1736, Поццуоли) — итальянский композитор, скрипач и органист. Его настоящая фамилия — Дра́ги (итал. Draghi), слово «Перголези», по факту ставшее псевдонимом, является демонимом городка Пергола (итал. Pergolа), где жили предки музыканта[8].

Имя при рождении

итал. Giovanni Battista Draghi

Дата рождения

4 января 1710[1][2][3][…]

Место рождения

Ези, Анкона, Марке, Италия[6][7]

Дата смерти

16 марта 1736[2][4][5][…] (26 лет)

Место смерти

Поццуоли, Неаполь, Кампания, Италия[6][7]

Похоронен

Кафедральный собор в Поццуоли[d]

Страна

Папская область

Профессии

композитор, органист, музыкант

Годы активности

с 1731

Инструменты

орган[d]

Жанры

опера

ответ:Джованни Баттиста Перголези (итал. Giovanni Battista Pergolesi) родился 4 января 1710 года в Йези (Анкона, Италия). Едва достигнув 13 лет, он поступил в неаполитанскую консерваторию, где учился игре на скрипке у Доменико Маттеи, по композиции у Гаэтано Греко, а когда последний умер, его заменил Франческо Дуранте.

Будучи еще учеником консерватории, Перголези в 1731 году сочинил духовную драму под названием «Святой Вильгельм Аквитанский», исполненную с успехом в монастыре Санта Агнесса Маджоре. Посредственный успех следующих сценических опусов охладил интерес Перголези к театру – он на некоторое время перестал сочинять драматическую музыку и начал писать инструментальные вещи.

В короткое время им было написано 33 трио для двух скрипок и баса, великолепная десятиголосная двуххорная Месса и Магнификат, принесшие ему всемирную славу. Но жажда славы оперного композитора снова потянула Перголези к сочинению опер, и он написал для неаполитанской сцены оперу «Служанка-госпожа», текст которой был переведен на французский язык. Этим произведением он открыл двери итальянским операм на парижскую сцену и направил вкус французской публики на итальянскую музыку.

Объяснение:

Жив собі колись в одному селі чоловік на ім’я генгоро. і був у нього дивовижний барабан. ударить він у той барабан з одного боку, скаже: «носе, витягуйся! » – і ніс видовжується. вдарить з другого боку, скаже: «носе, зменшуйся! » – і ніс укорочується. прийде до нього дівчина на порі й просить:  – пане генгоро, трохи видовжіть мені носа. генгоро вдарить по барабану з одного боку, скаже: «дівочий носе, витягуйся! » – і приплюснутий ніс стає рівненьким. прийде кирпатий хлопець і просить:  – пане генгоро, вирівняй мого носа. генгоро вдарить по барабану з другого боку–і ніс стає рівним. отим-то всі селяни любили генгоро, ніхто про нього і слова лихого не казав. та якось заманулося генгоро перевірити, наскільки видовжується людський ніс. він забув про свою обіцянку служити людям тільки на радість, ліг горілиць у лузі на траві та й почав бити в барабан. – носе, витягуйся! носе, витягуйся!  ніс генгоро видовжувався, аж поки сягнув даху високого будинку. та генгоро не переставав барабанити:  – носе, витягуйся! носе, витягуйся!  ніс його уже сягнув гірських вершин. генгоро стало важко дихати, але він не вгавав:  – носе, витягуйся! носе, витягуйся!  тепер кінчик носа торкався хмари. та саме в той час на небесній річці будували міст. якраз тоді, коли там показався ніс генгоро, теслярі майстрували поруччя. – а от і стовп!  нічого не підозрюючи, вони міцно прив’язали поруччя до носа генгоро. «ой, ніс уже не видовжується! » – подумав генгоро і ще дужче забив у барабан, приказуючи:  – носе, витягуйся! носе, витягуйся!  однак ніс уже його не слухався. до того ж, його кінчик почав свербіти. «мабуть, за щось зачепився. треба вкоротити і перевірити»,– вирішив генгоро. – носе, зменшуйся! носе, зменшуйся!  і ніс почав укорочуватися – та водночас генгоро завис над землею. – ой, що це таке? хтось тримає мене за ніс! треба поспішати! генгоро несамовито бив у барабан і швидко піднявся понад хмари. міст уже був готовий, теслярі пішли. – який дурень прив’язав мене тут? !  генгоро розплутав мотузку – і полетів з моста сторчголов. – рятуйте! рятуйте! – закричав він і шубовснув у велике озеро. захлинаючись водою, генгоро насилу виплив і раптом відчув, що став легеньким-легесеньким. «ну, дякувати долі, живий! » – подумав він. справді, він урятувався, але перетворився у карася. ось чому ще й тепер в озері біва живе риба «генгоробуна» – карась «генгоро».