Чому Нептун утихомирив вітри Еола?

Хто ж він, цей михайлик? це простий, сільський хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда дем'яна та улюбленої бабусі, михайлик сприймає світ, як казку. він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. михайлик — романтична натура. а який радий михайлик приходові літа! це ж найкраща пора в житті дитини. він уявляє літо як щось живе, як істоту: "літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". великий вплив на михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. увага до всього доброго, красивого перейшла михайликові від матері. тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. михайлик підріс. він дедалі більше прилучається до роботи в господарстві, у всьому є батькам. і скільки в нього гордості! хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить мати пасти коняку обмінну. михайлик знає, що це його обов'язок. я ще подумала, що я не така. треба й мені виправлятись. мене дуже вразив випадок, коли михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. аж тут назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. хлопчик вертає додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. і стільки тут виявилось поваги до батька, слухняності. хоч інколи буває, що михайлик не послухається. але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка, що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть. а як хотілося михайликові стати справжнім женцем! він чекає цієї урочистої хвилини з нетерпінням. ось мати розгорнула і дозволила михайлику взяти серп і починати жати. мені , що батьки, за народним звичаєм, радять хлопчику поглянути на схід сонця і почати "на щастя". михайлик хвилюється, його аж в жар кидає. але похвала батьків підбадьорює його, і він уже вільніше орудує серпом. хлопчик працює старанно, напружено, але втоми не відчуває! а коли тато вправно зв'язав сніп, нажатий михайликом, і поставив його "гузирем на стерню", то це була найурочистіша хвилина в житті хлопчика. михайлик був гордий з того, що він вливається в лави дорослих трударів: "і славно-славно йти мені між житами до жита. що не кажіть, а вже інакше почуваєш себе, коли стаєш женцем! " от де по-справжньому відчувається повага до хліборобської праці, до народних звичаїв. влітку михайлик теж є батькам у господарстві. він пасе коняку, громадить сіно. про свої успіхи хлопець розповідає вчительці насті василівні. йому приємно, що вчителька його хвалить. михайлик тягнеться до книжки. він перечитав усі книжки, які були в хаті-читальні. а коли дядько себастіян записав його до найбільшої бібліотеки в майдані-трептівському, то михайлик аж засяяв з радощів. це було найщасливішою подією в його житті. михайлик — талановитий хлопець. ще в школі він береться писати п'єси. спочатку михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати. михайлик — справжній товариш. найкращим другом для нього є люба. між любою та михайликом такі світлі, чисті дитячі відносини. їхня дружба щира. михайлик уміє дорожити цією дружбою. він ніколи не образить люби, не дасть її скривдити, захистить від нападника. він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. михайлик вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого. завдяки батькам він не цурається ніякої роботи: вміє рубати дрова, боронувати, за плугом ходити, молотити на жорнах, працювати на городі. першим учителем у михайлика був дядько себастіян. йому , що дядько розмовляє з ним, як з дорослим, дає йому читати свої книжки, іноді довіряє михайликові свої "дорослі" таємниці. з повісті перед нами постає майбутній письменник, який потім своїми творами прищеплюватиме нам любов до нев'янучої краси чародійного слова, любов до людини-трудівника, до людини-творця.