Питання №3 ?

Що забороняла Толі його мати?

Відповідь:

В цей час вийшов Толя на ганок і дивився на них. Він сам не пускав, бо йому строго заборонено було гратись з вуличними хлопцями, але стояти на ганку можна було

Пояснення:

Новела «я (романтика)» має ліричний зачин. саме з нього постає зримий, реальний образ матері-україни: «з далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде марія». матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. «моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна… і мій неможливий біль, і моя нестерпна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим пре­красним печальним образом». але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері «дві кришталеві росинки». чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-україна? мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. письменник хоче осмислити про­тиставлення світлого й чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели. з одного боку — це інструмент, який повинен вершити рево­люційний суд, а з другого — людина, яка вміє любити, бути ніж­ною, яка невидимою силою любові зв’язана з матір’ю. м. хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях. «я — чекіст, але я і людина», — підкреслює головний герой. отже, хочеться вірити, що цією люди­ною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. але між двома началами терзається душа «м’ятежного сина: андрія і мати, тагабат — людина, з холодним розумом і з каменем замість серця». герой не бачить виходу. саме в такі хвилини він, кому­нар, викликає співчуття. через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. «тоді я у млості, охоплений якоїсь неможливої радості, заки­нув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. потім підвів маузера й нажав на скроню». і це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни…». отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який у критичну хвилину «голови не загубив». але ми все більше почи­наємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, уби­ває почуття справедливості, почуття розуміння добра й правди, руйнує людську особистість, людське «я».