5 вопросов по 2 ГЛАВЕ!!, кавказский пленник

Тарас шевченко — вірний син україни. він любив свою батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. де б він не був, куди б не закидала його доля, шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в україну, зустрітися з однодумцями. його роздуми над долею народу, любов до вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах. у далекому від україни петербурзі, в казематі в уяві шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. і все це відтворив у невеличкому вірші «садок вишневий коло хати». я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. не сподіваючись більше побачити україну, він намалював чудову картину: садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть. плугатарі з плугами йдуть, співають ідучи дівчата, а матері вечерять ждуть. на засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу україни. поезія шевченка сповнена роздумами про те, як його твори рідному краєві, як їх сприймають українці. у поезії «хіба самому » він ставить такі проблеми: для кого я пишу? для чого? за що я вкраїну люблю? чи варт вона огня святого? поет постійно відчуває зв'язок із рідним краєм, виявляє до україни синівську любов. перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч «крихітку землі із-за дніпра». шевченко мріє ще повернутися в україну, подивитися на її чарівну природу: може, ще я подивлюся на мою украї — писав т. шевченко в поезії «лічу в неволі дні і ночі» кожним рядочком своїх творів великий кобзар засвідчував любов до україни, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. з якою силою і впевненістю було сказано: я так люблю мою україну убогу, що проклену святого бога, за неї душу погублю. поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної україни. у поезії «заповіт» автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб дніпро поніс ворожу кров у синє море. про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. у поезії «тим неситим очам» шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині. любов і віра у світле майбуття українського народу шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. минуло багато часу, але поезії великого кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-україни.