На прикладі біографії Василя Голобородька прокоментуйте його слова,,Мене підстрелили на злеті''

Коли мій син приносить зі школи незадовільну оцінку, дружина трагедійно запитує в нього, що він там знову накоїв.син видушує із себе, що вони з хлопцями каталися один на одному й наскочили на вчительку, а та злякалася й побігла.мені цікаво, як швидко побігла вчителька, але я гашу свою цікавість і суворо кажу, що так робити не можна.бабуся говорить онукові, що його батько ніколи так не робив, приносив додому тільки відмінні оцінки. я відчуваю, як блакитна дитина, викликана бабусею і мамою з небес, пурхає над моєю головою. а між іншим, коли б той блакитний янгол потрапив у наш 5-б, то не вирвався б звідти живцем. а якщо й вирвався б, то з обдертими крилами. і найбільше блакитного пір’я було б у моїх жменях.у дядька матвія був найвищий пліт (огорожа), найзліший собака і найсмачніші яблука.я нізащо б не поліз у садок, якби не однокласниця оля з чудернацьким прізвищем — чровжова, у котру були закохані всі хлопці, серед них і я. оля раптом заявила, що хоче яблук, і я, віддавши другові книжні й картуз, поліз через паркан. нарвав повну пазуху яблук, хотів злазити з дерева, а там мовчки чекає на мене чорний і злющий полкан. я необдумано кинув у нього яблуко, він люто загавкав, і прибіг дядько матвій. усі однокласники розбіглися, а я заліз на найвищу гілку й разом з нею звалився на полкана. дядько матвій досхочу почастував мене кропивою, і я цілий день "вимокав" у ставку. я довго сердився на зрадницю олю, яка з байдужим поглядом пішла тоді від садка. оля ж не могла втратити одного із своїх вірних васалів, тому стала закидати ласкавенький гачечок прихильності то зодного, то з іншого боку.вона подружилася з сонькою з нашої компанії, і я туди не міг поткнутися, відчував себе самотнім і нещасним.а тут ще захопився "тарасом бульбою" м. гоголя. читав навіть на уроці, за що учитель павло степанович поставив мені "незадовільно".я уявив себе запорожцем на баскому коні, зі зброєю. як я приїжджаю до школи, всі вчителі переді мною навшпиньки, а учні дивляться із заздрістю. оля просить її простити, а я, байдужий і гордий, не вибачаю і їду.разом зі мною вчився син лісника василь кологойда. у них удома було багато звірів — лисиця, вовченя, заєць, їжак і вуж микитка, який відгукувався на своє ім’я. якось василь приніс вужа у пазусі, вчителька поцікавилася, що там у нього. хлопець сказав: "микитка", — а той і визирнув.ніколи ми не думали, що жінки можуть так верещати. а то ще василь брав до рота жабенят і лякав цим дівчат. мій друг ванько спитав, чи зможу так. я хвалькувато сказав, що раз плюнути. наступного дня ванько всім похвалився, що я теж можу брати до рота жаб. довелося мені тренуватися на пуголовках, хоч і противно було. наступного дня ми вишикувалися біля шкільних воріт, очікуючи дівчат, щоб показати їм наше вміння. ось і оля. я беру до рота жабеня. раптом підходить завуч, вітається до всіх, а я тільки очі вирячую. питає, чому не відпові. язик мій не витримує, розпрямляється, і я ковтаю жабеня. на кілька днів стаю героєм усієї школи. а ночами інколи й прислухаюся: чи не вистрибує оте жабеня у мене в животі?