У чому полягали особливості розвитку української літератури кінця XVIII — першої половини XIX ст.?

На зламі XVIII—XIX ст. перед українською культурою постають нові завдання, першочерговим з яких було пробудження національної самосвідомості українців.

Українську літературу цього періоду називають новою. Порівняно з давньою у ній з’являються нові теми, нові герої, вона написана живою народною мовою. Становлення нової літератури було частиною національно-культурного відродження України, формування національної ідеї.

Національна ідея — стратегічне бачення розвитку народу, держави, що спирається на спільні культурні традиції та цінності.

За відсутності української держави література була спрямована на захист прав й інтересів народу. Саме цим пояснюється переважання в новій українській літературі громадянських мотивів.

Основними художніми напрямами, що знайшли відображення в українській літературі та мистецтві кінця XVIII — першої половини XIX ст., були класицизм і романтизм.

Романтизм (від фр. romantisme) — ідейно-художній напрям, який висував на передній план індивідуальність, наділяючи її ідеальними рисами й прагненнями.

Розвиток традицій класицизму був пов’язаний із творчістю І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського. У дусі романтизму писали члени «Руської трійці» — Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Шашкевич, на Закарпатті — О. Духнович. Вершиною романтизму в літературі Наддніпрянщини стала творчість Т. Шевченка, П. Куліша.

Характерною особливістю українських літераторів було те, що вони зосередили свою увагу на двох важливих темах: народної культури та історичного минулого (насамперед козацького) України.

Храмовое землевладение (самые плодородные земли принадлежали жрецам)