1. Какое место занимает XVI век в истории Османской империи? 2. Как происходило усиление зависимости Турции от европейских стран? 3. Какие льготы в Турции были предоставлены французским купцам и почему? 4. Что вы знаете о русско-турецких отношениях в XVI веке

так

Объяснение:

1.Наибольшего расцвета Османская империя достигла в XVI и XVII столетиях. В этот период государство османов занимало гигантскую территорию: от Речи Посполитой до Каспийского моря и от Венгерского королевства до Йемена и Алжира, включая практически всю Северную Африку.2Концессии, выданные иностранным компаниям на строительство многих линий железных дорог, обычно рассматри-ваются как меры, которые непременно вернут Турции ее былое богатство и процветание. Ничто не может так развитию внутренних ресурсов страны, как разумно составленная система железных дорог. Однако, когда железные дороги сооружаются лишь с целью облегчить ввоз товаров из-за границы. 3Для французских купцов были установлены экспортные и импортные пошлины в размере всего лишь 3% с заявленной самими купцами стоимости товара (турецкие купцы платили 10%). ... Новые льготы позволили французским купцам занять господствующее место на турецком рынке.4Отношения России с Турцией с самого начала двусторонних контактов стали напряженными. Османская империя неоднократно поддерживала крымских татар в походах против России. В 1568 году началась первая в серии из 13 русско-турецких войн. 8 из них были в целом успешны для России.

Державний устрій риму в період республіки був досить простий і деякий час відповідав умовами поліса, яким рим був до часу виникнення держави. протягом наступних п'яти століть існування республіки розміри держави значно збільшилися, що майже не відобразилося на структурі вищих органів держави, які, як і раніше, знаходилися в римі і здійснювали централізоване іння величезними територіями. природно, що таке становище знижувало ефективність іння. на відміну від рабовласницької демократії в афінах, римська республіка була аристократичною, вона забезпечувала привілейоване становище знатної багатої верхівки рабовласників, що відобразилося на повноваженнях і взаємовідносинах державних органів. ними були насамперед народні збори, сенат і магістратура. хоча народні збори вважалися органами влади римського народу і були втіленням притаманної полісу демократії, фактично державою не вони. це робили сенат і магістрати — органи реальної влади нобілітету. в римській республіці існували і розрізнялися три види народних зборів — центуріатні, трибутні, куріатні. головну роль відігравали  центуріатні збори,  які забезпечували завдяки своїй структурі і порядку прийняття рішень перевагу в них аристократичних і багатих кіл рабовласників. щоправда, їхня структура із середини iii ст. до н. е. з розширенням меж держави і збільшенням кількості вільних змінилася не на користь цих кіл. кожен з п'яти розрядів заможних громадян почав виставляти рівну кількість центурій — 70, а загальна кількість центурій була доведена до 373. однак перевага аристократії і багатства все ж залишилась, оскільки в центуріях вищих розрядів було значно менше громадян, ніж у центуріях нижчих розрядів, а незаможні пролетарії, кількість яких значно зросла, як і раніше, становили лише одну центурію. до компетенції центуріатних зборів належало прийняття законів, обрання вищих посадових осіб республіки (консулів, преторів, цензорів), оголошення війни і розгляд скарг на вироки до смертної кари. другим видом народних зборів були  трибутні збори,  які залежно від складу жителів триб, які брали участь в них, поділялися на плебейські і патриціансько-плебейські. спочатку їх компетенція була обмеженою. вони обирали нижчих посадових осіб (квесторів, едилів тощо) і розглядали скарги на вироки про стягнення штрафу. плебейські збори, крім того, обирали плебейського трибуна, а з iii ст. до н. е. вони отримали право приймати закони, що сприяло зростанню їх значення у політичному житті риму.