дуже стислий переказ «над кодацьким порогом»

етот план вам в

«Над Кодацьким порогом» план  

1. Втеча Сулими з неволі.  

2. Будівництво Кодацької фортеці.  

3. Обіцянка Сулими зруйнувати Кодак.  

4. Заклик до походу на Азов.  

5. Проблеми під час походу і шляхи їх розв’язання.  

6. Взяття Азова.  

7. Підготовка до виступу проти Кодака.  

8. Зруйнування Кодацької фортеці.  

9. Зрада реєстрових козаків.  

10. Смерть Сулими

Объяснение:

а ето переказ

Ще до Богдана Хмельницького, а саме 1635 року, був на Запорозькій Січі за кошового отамана Іван Сулима.  

    За молодих літ Сулима козакував, брав участь у походах гетьмана Сагайдачного. Ще тоді й прославився. Та підчас морського походу на Цареград потрапив у турецький полон.  

    Зрадівши, що захопили свого лютого ворога, турки віддали Сулиму на галери. Одного разу поблизу грецьких берегів він, залишившись без догляду, розбив свої кайдани, заколов сонного ключника, забрав ключі, відімкнув усіх невільників. Взявши у полон 300 турків, вони вирушили до італійських берегів.  

    Прибувши на італійські землі, Сулима подарував Папі Римському галеру з бранцями і цим прославив своє ім'я.  

    В той час в Україні йшла боротьба з турками. Гетьман Сагайдачний врятував оточене турками польське військо під Хотином. Але поляки, побоюючись сили козаків, стали після того «всякі утиски козакам чинити».  

    Вони збудували над Кодацьким порогом міцну фортецю, «щоб перешкоджати поневоленому українському людові тікати од панів на Січ, а запорожцям виходити з Січі на Україну та нагадувати нещасним про те, що на світі існує воля».  

    Залишилось або скоритись, або битися з поляками на смерть. Сулима, який вже став тоді на Січі кошовим, вибрав останнє.  

    Передусім він поїхав зі своїм побратимом Павлюком на власні очі подивитись, що робиться в Кодаку. Вони побачили гнітючу картину: кілька тисяч грабарів, зігнаних з України, під керівництвом французького інженера Боплана копали рови, будували стіни й башти, а навколо чатували кілька полків польського війська.  

    Сулима зрозумів, що військо тут не тільки для того, щоб охороняти грабарів, і обурився:  

    «Нехай вражі ляхи будують, поки їхня сила, а тільки не буду я козаком, коли не зруйную оту паскудну їхню будівлю!»  

    Кошовий отаман знав, що, зруйнувавши Кодак, доведеться воювати з Польщею, але для цього потрібне було добре озброєне військо. Щоб здобути на це гроші, він надумав «йти морем на пишний у ті часи турецький город Азов».  

    Скликав Сулима запорожців на раду:  

    «Підемо зі мною Чорним морем погуляти та запалимо люльки аж у Азові турецькому!»  

    За два тижні козаки збудували для походу півсотні козацьких човнів—чайок.  

    Перед походом Сулима зібрав дві тисячі козаків і оглянув усе військо. «Велична й могутня була постать запорозького ватажка. Засмалене вітрами обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами одбивало завзяттям; довгі вуса й сивий оселедець скрашали обличчя ознаками досвіду й спокою, а срібна булава, що блищала у його дужій руці, нагадувала всім про велику владу запорозького кошового отамана».  

    Впевнившись, що все добре впорядковано Богу, Сулима дав наказ відпливати.  

    Через два тижні козаки прибули до Дону. Сам Сулима поїхав на власні очі обдивитися оборону Азова. Роздивившись та поміркувавши, він розділив своє військо на три частини. Перша, на чолі з Бурляєм, мусила потопити турецькі галери, третя, з Павлюком,— «невільників по льохах шукати та на світ Божий випускати». Асам отаман з другою групою взяв на себе напад на місто.  

    «Рубалися козаки з бусурманами на галерах, рубалися й у місті, а тут ще вибігли на них яничари з Азовського замку».  

    Сміливість та відвага козаків, які несподівано налетіли на турків, до їм перемогти.

Убудь-які часи знаходилися сміливі люди, які щиро прагнули до об’єднання українського народу, до збереження української державності. дуже довго це не вдавалося, та українські поети і письменники не раз торкалися цієї теми та відображували її у своїх творах. одним з перших в українській літературі питання боротьби українського народу за свободу та незалежність торкнувся талановитий український письменник м. куліш. герої його творів перші перенесли боротьбу проти зовнішніх ворогів на внутрішніх і направили свої зусилля на здобуття релігійної, політичної та національної свободи і незалежності.у романі п. куліша «чорна рада» ми спостерігаємо різні погляди на незалежність та соборність україни. наприклад, у образі сомка автор відображує власний ідеал українського гетьмана, розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати всі українські землі сильною рукою і створити могутню державу, рівну серед інших європейських держав. для цього, на погляд головного героя, треба було утвердити панування старшин, які б тримали голоту в покорі, та встановити в країні мир, піднести її освіту і культуру.але, на жаль, тогочасна влада була проти і потрібні були дипломатія та хитрість, а найголовніше – вміння згуртовувати навколо себе однодумців. слід зазначити, що сомка зрадили саме його полковники, у яких він був упевнений. крім того, треба було подумати про встановлення хоч якоїсь соціальної справедливості і полегшення становища трудового народу. на жаль, усього цього у славного наказного гетьмана не було, тому він і програв та поплатився своїм життям за нереальну ідею.гине полковник шрам, палкий прихильник об’єднання окремих частин розрізненої україни, прихильник становлення міцної гетьманської влади і створення автономної республіки. дивним чином його патріотизм поєднався з поверхневим ставленням до пересічних українців, зокрема запорожців. про який же мир у цьому випадку може йти мова, коли пересічні українці у результаті кровопролитних воїн не можуть отримати нічого, окрім нового тиску з боку можновладців? і козацька старшина, і запорожці, і простий народ, як уже часто бувало на нашій рідній землі, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок представників влади, до обіцянок чергового претендента на булаву українського гетьмана і чин російського уряду. в епоху, яку відтворив у своєму романі «чорна рада» п. куліш, посилився гніт поневоленого українського народу, тиск північних сусідів, кривавий розбрат, а крім того, нехтувалися усі права, які були здобуті у визвольній боротьбі наших співвітчизників проти польської шляхти.