Яким утворилося слово передмово!

вибирай, що найбільш

  вірш

ух і ох

ми на груші, —

ух!

раптом чуєм:                                                                                            

—гух! потім тільки

—гець!

що воно за грець?

подивились:

— ox!

to ми далі вдвох! (г. бойко.)

ходить птиця по садку і співа: “ку-ку-рі-ку! ” (м.познанська.) “дзум-дзум-дзум! ” – дзвенить сопілка. це прокинулася бджілка. (н.забіла.) а гусак до мене: “ш-ши, звідси, хлопче, поспіши! ” (в.паронова.) тих коралів у індика низка он яка велика! “гел-гел-гел! – кричить індик, - без коралів я не звик! ” (а.григорук.) а завзятий дятел: “стук! ”- гострить дзьобика об сук. (в.крищенко.) 

  текст

в якийсь момент острів затихав. але тиша німувала недовго, її проламував найнахабніший, найсміливіший, найбезталанніший голос. мабуть, володар того голосу знав, що в інший час його ніхто не слухатиме. «дзінь-дюр, дзінь-дюр-тьох», — оце і вся пісня. поспішливо обзивався в другому кінці острова інший, трохи вдатніший, але теж невисокого польоту співак. мабуть, брався вчити нездару. «тьох-тьох, дзінь, лясь-лясь». тоді враз, мабуть ображені, зривалися кі тут перемішалися всі школи, тут змагалося безліч напрямків. і аж тоді, десь посередині острова, мабуть, на білій грушці, озивався справжній маестро. і хоч на ту мить острів дзвенів од співу, його пісня не губилася. він озивався мовби ліниво, знехотя: тіох-тіох. тоді захоплювався, віддавався на волю власного співу й бив у небо дзвінко, аж вставала в берегах луна: тіур-тіур-тіур, фіть-фіть-фіть, лясь-лясь-лясь-лясь! і цим останнім звуком запечатував вуха. — народний! — сказав ратушний, і дащенко посміхнувся.